Війна перетворила воду в Україні на фактор національної безпеки: зруйнована інфраструктура, забруднені водойми, хронічний дефіцит у прифронтових регіонах і паралельно — зобов’язання України наблизити водну політику до стандартів ЄС. Саме ці виклики обговорили під час прес-брифінгу «Дорожча за золото: вода як стратегічний ресурс України на шляху до ЄС», що відбувся у Києві. Окремий фокус дискусії — Донеччина, де руйнація водогонів, насосних станцій, водосховищ і очисних споруд внаслідок російської агресії вже створює довгострокові ризики для здоров’я людей та екосистем, а також імплементація Рамкової водної директиви ЄС, зокрема басейнове управління, сучасний моніторинг і нові рішення щодо збереження водності річок та торфовищ.
Донеччина без води: як руйнування інфраструктури перетворюється на екологічну кризу
Донеччина маловодний, густонаселений, індустріалізований регіон. Ще в радянський період тут заклали основискладної системи водопостачання. Внаслідок російської агресії починаючи з 2014 року ця система почала руйнуватися, а з початком повномасштабного вторгнення її робота стала майже неможливою. Крім фізичного руйнування водогонів, війна спричинила іншу, не менш небезпечну проблему — деградацію систем очищення і відведення стічних вод. У маловодному регіоні це призводить до того, що обсяг забруднених стоків інколи перевищує обсяг природної води в річках. За словами голови Державного агентства водних ресурсів України Ігоря Гопчака, наслідки цього вже фіксуть лабораторії агентства.
«Ми вже бачимо, що вміст важких металів у водоймах — кадмію, свинцю, ртуті — перевищують норму до 10 разів, є нафтопродукти та азотні сполуки. Найнебезпечніше те, що можуть початися необоротні процеси — і це матиме наслідки не лише для людей, а й для всієї екосистеми регіону».
За його словами, ситуація ускладнюється тим, що значна частина водної інфраструктури залишилася на окупованій території, а тому достеменно оцінити її стан сьогодні неможливо. Водночас навіть після деокупації регіону відновлення водопостачання вимагатиме не лише ремонту окремих об’єктів, а фактично відбудови всієї системи водного господарства.
Експерт з питань довкілля Мережі захисту національних інтересів “АНТС” Олег Листопад додав, що зруйнована більша частина системи водопостачання, яка включала канал Сіверський Донець—Донбас, 17 водосховищ, понад 60і насосних і майже майже 20 фільтрувальних станцій.
«Система водопостачання Донеччини — це надзвичайно складна інфраструктура: частина під землею, частина на поверхні. Вона була серйозно пошкоджена російськими обстрілами, а насосні станції знищувалися та розкрадалися ще з 2014 року. Ця система не працює сама по собі — воду потрібно постійно перекачувати, а коли зруйновані насосні станції, це ставить під загрозу водопостачання цілого регіону».
Європейські стандарти водної політики неможливі без економічних механізмів
Реформи у водному секторі – частина процесу європейської інтеграції України. Йдеться не лише про екологічні стандарти, а про зміну всієї моделі управління водними ресурсами — від планування і моніторингу до економічних механізмів, які забезпечують відновлення і збереження водних екосистем. Україна вже зробила низку кроків у цьому напрямку: запроваджується басейновий принцип управління, створюються нові інституції для управління меліорацією, а також розробляються механізми обліку і захисту природних водних резервуарів, зокрема торфовищ, які відіграють ключову роль у підтримці водності річок та збереженні кліматичного балансу. Водночас, за словами Ірини Овчаренко, заступниці міністра економіки, довкілля та сільського господарства України, повноцінна імплементація європейських стандартів неможлива без системних змін у фінансуванні та економіці водокористування. Держава вже має стратегічні документи і проводить аналіз використання водних ресурсів, але для ефективного управління необхідно створити самодостатню систему, яка забезпечуватиме відновлення водних екосистем і відповідальне використання води.
«Поки не буде самодостатньої системи фінансування управління водними ресурсами, у нас не буде доброго екологічного і хімічного стану водних об’єктів. Якщо ми хочемо мати чисту воду і здорове довкілля, управління водними ресурсами має підтримуватися економічними інструментами так само, як це працює в країнах Європейського Союзу».
Україна виконала близько 80% водної директиви ЄС
Експерт з водних питань Михайло Хорєв підкреслив, що водна політика України сьогодні перебуває на етапі системних змін. Йдеться не лише про модернізацію управління водними ресурсами, а й про адаптацію законодавства до європейських стандартів, розвиток сучасної системи моніторингу та створення економічних механізмів відповідального водокористування. За його словами, за останні роки Україна суттєво просунулася у впровадженні норм Водної рамкової директиви ЄС, що стало результатом послідовної роботи державних інституцій, експертного середовища та міжнародних партнерів. Водночас поряд із питанням якості води дедалі гостріше постає інша проблема — обмеженість водних ресурсів. У багатьох регіонах країни вже відчувається водний дефіцит, а неконтрольоване будівництво ставків і водосховищ лише посилює дисбаланс у річкових екосистемах. Саме тому нові законодавчі ініціативи мають поєднати екологічні вимоги, економічні стимули та ефективні інструменти управління водними системами. Одним із таких інструментів має стати Закон України щодо збереження водності річок та їх охорони від забруднення. Його проєкт зараз проходить громадське обговорення. Документ передбачає внесення змін до Цивільного та Водного кодексів України з метою законодавчого врегулювання планів управління річковими басейнами. Ключові напрями законопроєкту:
екологічне оздоровлення: впровадження заходів для збереження водності річок та захисту їх від забруднення;
євроінтеграція: подальша гармонізація національного законодавства з актами права Європейського Союзу у сфері відновлення природи;
вільна течія річок: запровадження процедур обстеження та обліку гідротехнічних споруд, що порушують гідрологічний режим та природний стан водойм.
«Саме у водному секторі рух України до ЄС є одним із найбільш просунутих. Виконання Водної рамкової директиви сьогодні становить близько 80%. У багатьох інших природоохоронних напрямках ми такого прогресу поки що не бачимо».
Окрему увагу Михайло Хорєв приділив темі відновлення торфовищ, які відіграють критично важливу роль у водному балансі та кліматичній стабільності. За його словами, десятиліттями в Україні проводили масштабне осушення таких територій для сільськогосподарського використання. Проте сьогодні стає очевидним, що торфовища виконують стратегічну екологічну функцію: вони накопичують воду, підтримують водність річок та є потужними природними сховищами вуглецю. Важливим кроком для збереження торфовищ має стати постанова Кабміну про особливий статус цих біотопів. На сьогодні проєкт постанови вже пройшов громадське обговорення і проходить погодження в ряді міністерств перед винесенням на розгляд Кабінету Міністрів.
