Україна і ЄС: беруть лише тих, хто не ображає дітей

Під час саміту Україна-ЄС 3 лютого 2023 року, який відбувся у Києві за участі президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та голови Європейської Ради Шарля Мішеля, Перша Леді України Олена Зеленська сказала: «Саме зараз Україна як ніколи близька до того, щоб позбутися застарілого радянського явища – дитячих будинків – та знайти прийомну родину для кожної дитини. До того ж виховання дітей у родинах, а не в сиротинцях – є однією з вимог для нашого вступу до ЄС». Політична воля щодо впровадження деінституціалізації (а саме так називається ця реформа у всьому світі і зокрема в ЄС) була також підкріплена у виступі президента.

Українське громадянське суспільство, яке ще з часів проголошення Незалежності адвокатує і, по суті, самотужки впроваджує ДІ (скорочено від деінституціалізація), вітає увагу до цього питання і ми вважаємо саме євроінтеграцію тим самим унікальним вікном можливостей, яке допоможе нарешті зрушити це питання. То ж давайте розберемось, що таке ця ДІ, чому ця реформа така важлива і чому меседжі подружжя Зеленських не зовсім відповідають суті реформи по-українськи.

Що таке ДІ?

Незважаючи на багаторічність процесу в Україні, у нас не затверджено на рівні закону термінології цього процесу.

У законопроекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей» було запропоноване таке визначення інституційного догляду: довготривалий (понад 3 місяці) стаціонарний догляд одночасно більше 10 дітей в закладі незалежно від типу, форми власності та підпорядкування, або його окремому структурному підрозділі (відділенні, гуртожитку, службі тощо) для отримання медичних, освітніх, соціальних, реабілітаційних послуг.

У той же час, Європейська експертна група з переходу від інституційного догляду до догляду на рівні громад (далі – Експертна група з ДІ), яка надає експертний супровід країнам ЄС у процесах ДІ, визначає інституційний догляд наступним чином: будь-який стаціонарний догляд, де:

• мешканці ізольовані від громади, в якій вони проживають та/або змушені жити разом;
• жителі не мають достатнього контролю над своїм життям і рішеннями, які їх стосуються;
• вимоги самої інституції мають перевагу над індивідуальними потребами мешканців.

До речі, в США інституції, а по-нашому, інтернати так і називають – сustodial settings, що перекладається як «місця несвободи».

А тепер повернемось до самого ДІ. Отже, за визначенням ЮНІСЕФ, яке підтримує й Експертна група з ДІ, деінституціалізація – це повний процес планування трансформації, скорочення та/або закриття закладів інституційного догляду, водночас створюючи різноманітність інших послуг по догляду за дітьми, які регулюються стандартами, що ґрунтуються на правах та орієнтуються на результати.

Знову ж таки, якщо дуже спростити, то ДІ – це розвиток послуг для дітей і сімей в громадах на заміну закладам інституційного догляду.

Чому ця реформа є такою важливою в контексті вступу України до ЄС?

Найперше тому що інституційний догляд – це порушення прав дитини. Зокрема, права на сім’ю. Так, стаття 9 Конвенції ООН про права дитини, яку Україна ратифікувала одразу після проголошення Незалежності у 1991 році, декларує:

«Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини».

Звісно, в контексті євроінтеграції ми не можемо не згадати і про норми ЄС. Так, Європейська стратегія з прав дитини, затверджена у 2021 році Єврокомісією, декларує , зокрема: «Європейська комісія запрошує країни члени … сприяти розробці національних стратегій і програм для прискорення деінституціалізації та переходу до якісних послуг догляду в сім’ї та громаді, включно з належним акцентом на підготовку дітей до виходу з опіки».

На жаль, є дуже багато фактів порушення прав дітей, які отримують догляд і виховання в інституціях: нехтування, насильство (у тому числі сексуальне), відсутність освіти, примусова праця тощо. Кожного разу, коли Україна звітує в Комітеті ООН про права дитини чи здійснюється оцінка виконання Європейської соціальної хартії, яка ратифікована Україною у 1996 році, оприлюднюються факти недотримання норм цих основоположних документів та щоразу даються рекомендації щодо нагальній необхідності впровадження ДІ.

Яка ситуація з інтернатами і ДІ в Україні?

За даними ЮНІСЕФ станом на 24 лютого 2022 року, в Україні налічувалось 722 заклади інституційного догляду і виховання дітей комунальної та приватної форми власності, в яких навчалось та виховувалось 104 729 дітей, з них 56 658 дітей в цих закладах отримували тільки освітні послуги, щоденно повертаючись до своїх батьків. Таким чином, 48 071 дитина перебувала в цих закладах цілодобово – вони були зараховані до пансіону чи інтернату. Більш детально про підпорядкування інституцій на інфографіці 1.

Особливо вартує звернути увагу, що серед дітей, які перебували в цих закладах цілодобово, лише 4 584 дитини (9,5%) мали статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Тобто, понад 90 % дітей, які отримують догляд в інституції, а не в сім’ї – мають біологічних батьків. І якщо ви думали раніше, що інституції – це сиротинці, то ви помилились.

Тому, якщо повернутись до меседжів пари Зеленських, ми чітко бачимо що більшість дітей, які там перебувають, мають бути не влаштовані в нові сім’ї, а повернуті в свої біологічні. Звісно, за умови надання підтримки (послуг) таким сім’ям, але про це трохи згодом.

ДІ в Україні (насправді 3-я її спроба) розпочалася у 2017 році, коли Кабінетом Міністрів України було затверджено Національну стратегію реформування системи інституційного догляду і виховання дітей на 2017−2026 роки (далі – Стратегія ДІ) та план заходів з реалізації її І етапу. Проте, незважаючи на те, що ДІ за документами триває в Україні майже 6 років, кількість дітей, які отримують догляд і виховання в закладах інституційного догляду в Україні, практично не зменшується. Так, за даними Уповноваженого Президента України з прав дитини станом на 01.01.2017 р. у закладах перебувало 105 417 дітей. При цьому, за даними Державної служби статистики, кількість дітей в Україні з 2017 по 2022 рік зменшилась на понад 267 тисяч, тобто частка дітей в закладах інституційного догляду лише зростає.

Чому так багато батьківських дітей в Україні інституціалізовані? 

Громадська спілка «Українська мережа за права дитини» у 2020 році здійснила оцінку потреб 3 053 сімей, до яких повернуто дітей під час карантину (так, війна – це не поодинокий випадок, коли у випадку небезпеки дітей просто розвозять по «домівках» взагалі без оцінки потреб, з яких подекуди ще недавно вилучали дитину через недогляд чи насильство, яке там над нею вчиняли). Результати моніторингу повністю або частково підтверджують що саме бідність, безробіття, низький рівень доходів є основною причиною потрапляння дітей в заклади інституційного догляду, а також – відсутність послуг в громадах для сімей і дітей за місцем проживання. Очевидно, під час повномасштабної війни, ситуація значно погіршилась і перед загрозою інституціалізації перебувають десятки, а може й сотні дітей, батьки яких або загинули, або просто самостійно не впорались зі складними життєвими обставинами.

То ж що треба зробити, щоб інтернати в Україні стали непотрібні і ми стали країною-членом ЄС?

По-перше, маємо створювати і розвивати послуги для дітей та сімей з дітьми на рівні громади у кожній сфері до цього дотичній. Ось лише деякі з них на інфографіках 2, 3, 4 і 5:

Ситуація зі станом і розвитком послуг для дітей та сімей з дітьми на рівні громад була, м’яко кажучи, поганою і до повномасштабного вторгнення. Зараз, коли кількість потребуючих підтримки сімей і дітей, продовжує стрімко зростати, а інфраструктура послуг зазнає руйнувань, більш-менш втримати ситуацію допомагають численні міжнародні та громадські організації та інституції, зокрема ЄС. Проте, успіх ДІ залежить безпосередньо від послуг. Сподіваємося, що нам вдасться принаймні частину переспрямовувати саме на них.

По-друге, якщо застосувавши всі необхідні міри і надавши послуги відповідно до потреб, не вдалося зберегти для дитини біологічну родину або коли дитина залишилась сиротою через смерть батьків, держава має подбати, щоб дитина потрапила в іншу сім’ю.

Найпершою такою родиною має стати сім’я патронатних вихователів – це послуга тимчасового (до 3-х місяців, в окремих випадках – до 6-и) влаштування дитини до ретельно відібраного і навченого подружжя, які на цей період допоможуть дитині впоратись зі важким психо-емоційним станом через недавню втрату рідної сім’ї, поки служба у справах дітей і соціальні служби намагаються вирішити складні життєві обставини біологічних батьків або шукають для дитини нову, постійну сім’ю.

Коли дитина в судовому порядку отримує статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, держава має влаштувати дитину в постійну альтернативну родину. В Україні існує кілька видів такого сімейного влаштування і воно має пріоритезацію відповідно до найкращих інтересів дитини (інфографіка 6).

На жаль, кількість «статусних» дітей зараз невпинно зростає через війну, а тому в процесі ДІ нам потрібно не лише влаштувати в сім’ї понад 4,5 тисяч дітей, які перебувають в інституціях, але й попередити потрапляння у систему нових дітей.

По-третє: що робити з закладами інституційного догляду?

Європейський досвід ДІ говорить, що перш за все необхідно подбати про людей, які працюють з цих установах. Далі варто вивчити потреби самої громади, на території якого цей заклад розташовано: для чого вони може знадобитись це приміщення? В більшості країн ЄС саме в будівлях колишніх інтернатів зараз розташовані центри надання послуг для сімей з дітьми і для дітей.

Чи лише Україна змушена була впроваджувати ДІ, щоб стати частиною ЄС?

Абсолютно ні. Свого часу Болгарія та Румунія пройшли цей шлях, а зараз так само реформують свої системи догляду і виховання дітей Молдова і Грузія, які є кандидатами. Кожна з цих країн зізнається, що, на жаль, якби не питання членства ЄС, то навряд чи в їхніх урядів з’явилась політична воля впровадити ДІ. Аналогічно й у нас, на жаль. За понад 30 років без зовнішнього тиску, а силами лише поодиноких громадських організацій, реалізувати ключову реформу у сфері захисту прав дитини – не вдалося.

Скільки коштує ДІ?

Це дуже і дуже дорого. Мінсоцполітики зараз здійснює такий підрахунок і з огляду на масштабність (понад 700 інституцій), кількість інституціалізованих дітей, воєнний стан, значне погіршення умов життя населення – це мільярди євро. Але, як і у випадках з Болгарією, Румунією, Молдовою, Грузією та іншими кандидатами чи країнами-членами, ЄС готовий надати Україні фінансову підтримку в реалізації ДІ, що вже підтвердила Урсула фон дер Ляєн.

Проте, дозволимо собі закінчити цю статтю патетично: здоров’я і благополуччя наших дітей є безцінним, а тому мільярдні суми не мають нас зупиняти. Тим більше, ми дуже завинили нашим дітям, як тим, які не отримали батьківської любові і зазнали різних форм насильства в місцях несвободи, так і всім, які постраждали від війни, зокрема виїхали закордон і з великою вірогідністю повернуться, якщо ми створимо їм безпечні і гідні умови в рідних громадах завдяки ідейній та матеріальній підтримці ЄС.

 Автор: Маріанна Онуфрик