Як допомогти українським дітям, які через війну змушені були шукати прихисток закордоном, адаптуватися до нових умов, здобути якісну освіту та, поряд з тим, не втрати зв’язок з Україною?
Про пошук та напрацювання рішень говорили представники громадських організацій та освітяни під час онлайн-дискусії: «Міст додому. Освіта дітей-біженців під час війни та їх повернення у післявоєнну Україну».
«Проблематика освіти українських дітей під час війни гостро стоїть як в Україні, так і в Словаччині, яка прийняла українських біженців, – каже лідер проекту «Український центр перемоги у Братиславі (Словаччина), ICUV Slovakia Наталія Веселова. – Рятуючись від війни у країни Євросоюзу виїхало понад 5 млн людей, з яких 2 млн – діти. Це найбільша кількість біженців починаючи з Другої світової війни. Виїжджають, в основному, з України жінки з дітьми. Звичайно, вони залишаються без підтримки чоловіків, без роботи, але при цьому змушені годувати та виховувати дітей. І на новому місці вони стикаються з проблемами пошуку житла, роботи, шкіл, дитячих садків і т.д. На заваді у такій ситуації стає мовний бар’єр, психологічний тиск та стрес. Це дуже великі виклики тому, бо ми не були готові до такого».
Веселова підкреслила: швидко інтегруватися у нову систему освіти заважає мовний бар’єр та відмінність навчальних програм в європейських школах від української. До того ж багато дітей змушені продовжувати дистанційне навчання в українській школі, а це створює додатковий стрес. Вчитися паралельно у двох школах – величезне навантаження на школяра.
У дискусії взяла участь Ганна Швачка, керівниця громадської організації Україна-Словаччина-SOS, яка однією з перших почала надавати допомогу українським біженцям і нині продовжує це робити. Пані Ганна поділилася досвідом створення та робити української школи в евакуації.
«Мобілізація української громади в Словаччині стрімко посилилась, і ми запровадили нові для нас ініціативи, які зараз вже працюють на достатньо стабільному рівні. Однією з таких ініціатив була «українська школа в евакуації». В ній освіту отримує 65 українських дітей, Програму викладає 21 вчитель, 15 з яких є біженцями. Навчаються діти з понеділка по четвер».
Досвідом створення української школи в Женеві поділилася її координаторка Олена Виноградова:
«В Швейцарії не можна не ходити до місцевої школи, навіть якщо у тебе ще немає документів. В будь-якому якому разі обов’язок здобути загальну середню освіту покладається на кожного. Батьки, відповідно, відповідальні за це. Коли дізналася, що російські школи в Женеві почали прямо відкривати двері, зарошувати українських дітей-біженців, я була обурена і написала пост у соцмережі. Виявилося, що така ситуація не лише у Швейцарії і це про також треба говорити. Що ж стосується нашого проекту, то спільно з організацією, що давно діє в Женеві – «Українки в Швейцарії». ми вирішили, що потрібно робити українську школу. Це недільна школа, адже важко було організувати повноцінне навчання. Її відвідують українські діти, які постійно проживають у Швейцарії та ті, хто отримав тут тимчасовий захист. Зареєстровано близько 120 дітей. Професійні українські педагоги, які отримали тимчасовий захист в Швейцарії, доєдналось 28 вчителів-волонтерів. Спеціально розроблена програма з урахуванням потреб українських дітей, які живуть у Женеві та її околицях. Українські школи закордоном потребують підтримки. Війна просто підкреслила це питання,» – підкреслила Олена Виноградова.
Дитячий психолог, Юлія Булишкіна, що працює в одній із шкіл Братислави і допомагає українським дітям адаптуватися, підкреслює, що дітям важко одночасно вчитися за двома системами освіти:
«Але якщо дитина вибирає, якусь одну школу, то виникають інші труднощі. Так, коли школяр повністю переключається на словацьку систему освіти, то випадає українська. А якщо дитина вчиться в українській школі онлайн, то випадає інтеграція в словацьке середовище. Насправді це справа індивідуальна. І я вважаю, що кожна родина має визначитися: чи вона планує повернення в Україну, чи буду залишатися. І від цього відштовхуватися».
Заступник директорки команди підтримки реформ МОН за напрямком «Нова українська школа» Роман Шиян підкреслив: потрібно шукати баланс між місцевою системою освіти, де перебувають українські діти, і українською системою освіти.
«І цей міст, який ви винесли в назву сьогоднішньої розмови, хотілось, щоб був двостороннім. По-перше, не всі, хто хочуть мають можливість повернутись. По-друге, коли війна закінчиться перемогою, почне наша євроінтеграція, хотілось би, щоб ці двері залишались відкритими. Тому дуже важливим є це здобуття освіти в місцевій системі та збереження зв’язку із українською системою. Є одна добра новина, яка нам допоможе вирішити всі ці виклики. Це те, що наші державні стандарти створені на загальноєвропейські принципи. Усі ці компетентності, на яких побудований єдиний європейський простір, у нас лежать в основі наших документів про зміст освіти.»
Під час дискусії учасники, окрім проблематики освіти дітей біженців, підняли питання і працевлаштування освітян, в яких немає можливості повернутись поки додому.
«Зараз ці вчителі, здебільшого, залишаються без роботи. Перед ними поставили умови: якщо вони не повертаються в Україну, то втрачають робоче місце. Добре, якщо це вчитель зі Львова чи Києва, чи з іншого міста чи села, яке не потерпає від обстрілів. А що робити вчителям з Херсону, Краматорську та з інших міст, де зараз йдуть бойові дії, аби вони знаходяться в окупації? Вони не зможуть повернутися в Україну, а будуть залишатися там, де опинилися. І тут ми пропонуємо також попрацювати і над інтеграцію наших освітян, дати можливість вивчити їм мову та допомогти інтегруватися в систему освіти країни, де вони опинилися. Наприклад, вони могли б бути асистентами вчителів, у тих класах, де навчаються українські діти», – наголосила Наталія Веселова.
Поділившись вже напрацьованим досвідом, за три місяці, активісти та освітяни підсумували: попереду всього кілька місяців аби знайти найоптимальніші рішення для того, щоб з нового навчального року освітній процес проходив з урахуванням усіх пороблених питань
Довідка: Міжнародний центр української перемоги (ICUV) був створений як відповідь на широке вторгнення Росії в Україну. Штаб-квартира знаходиться у Варшаві. У червні запрацювала філія ICUV у Словаччині. Завданням центру є адвокація та відстоювання інтересів України на міжнародному рівні та підтримки дій, спрямованих на прискорення перемоги в короткостроковій та довгостроковій перспективі в різних вимірах, налагодження горизонтальних зв’язків між Україною та Словаччиною.
Матеріал підготовлений у рамках проєкту створення Центру співпраці “Україна-Словаччина” за підтримки програми Black Sea Trust for Regional Cooperation of the German Marshall Fund.
