У трудовому житті мають користуватися особливим державним захистом саме люди з важкою інвалідністю, бо їм складно конкурувати на ринку праці з тими, хто має невеликі фізичні обмеження. Ті, хто має інвалідність І групи мають при працевлаштуванні величезний ряд проблем та перепон. Легше отримати роботу фахівцям із ІІІ групою інвалідності.
На цьому під час круглого столу: «Працевлаштування людей з інвалідністю: європейські перспективи в Україні» закцентувала увагу Юлія Ресенчук, Президентка Благодійної організації «Асоціація інклюзивної країни», вже 10 років очолює дану організацію, яка допомагає людям з важкою формою інвалідності працевлаштуватися.
«Ми працюємо вже понад 20 років і тема працевлаштування завжди було наріжним каменем діяльності нашої організації. Я сама маю інвалідність і пересуваюся у кріслі колісному. Мій багаторічний досвід як громадської діячки в цій сфері, так і мій особистий досвід, як людини з інвалідністю продемонстрував всі проблеми зайнятості, з якими стикаються люди з важкою формою інвалідності».
Ресенчук назвала основні проблеми з якими зіштовхуються люди з важкою формою інвалідності:
«По-перше, це упередженість щодо здібностей людей з важкою формою інвалідності при працевлаштуванні. По-друге – це недоступність громадської інфраструктури та послуг, відсутність розумного облаштування робочих місць. І третє, на чому я б хотіла наголосити, – це не конкурентоздатність з людьми з легкою формою інвалідності, які також підлягають під закон про квотування. Останній пункт ставить людей з важкою формою у невигідне становище, адже у цьому випадку закон може захистити їх лише при умові, що вони здолають конкурентність з людьми з легкою формою інвалідності. У наш фонд часто приходять роботодавці, які пропонують вакансії, шукають людей з інвалідністю, готові працевлаштувати. Але часто ми чуємо: будь ласка, дайте людей, які чують, бачать, пересуваються самостійно і не потребують сторонньої допомоги. Власне, роботодавець не порушує закон, він хоче виконувати квоту і працевлаштовує людей з інвалідністю, але люди з важкою формою залишаються за бортом, тому що люди з легкою формою мають перевагу».
Люди з легкою формою не піддаються дискримінації за фізичною ознакою.
«Вони не мають труднощів при взаємодії із навколишнім середовищем, можуть користуватися громадським транспортом, безпосередньо дістатися до будь-якого місця роботи, не потребують розумного пристосування, і взагалі можуть приховати свою інвалідність. Думаю, що той відсоток людей з інвалідністю, який зараз фіксуються у нас в Україні, може бути нерелевантним тому, що багато людей з легкою формою інвалідності не говорять про це. Але за таких умов ми не можемо говорити про те, що люди з важкою формою інвалідністю захищені. Для них всі ці роки відбувалося погодження на формальне влаштування для трудової книжки. Для прикладу: уявіть, що дві людини з інвалідністю приходять до роботодавця і один буде з третьою групою, коли зовнішньо і фізично немає обмежень, явної інвалідності і першої групи яка, наприклад, пересувається кріслом колісним. При цьому вони мають однакові компетенції на ту чи іншу посаду вакансію. То як ви думаєте кого бере роботодавець? Звісно з того, з ким буде мати менше клопоту».
У трудовому житті люди з важкою формою інвалідносты мають користуватися особливим державним захистом.
«А намагаючись захистити законодавчо загалом людей з інвалідністю ми по суті створюємо ще один бар’єр для важкої форми, змушуючи їх конкурувати з тими, хто має легку форму. Я знаходжусь в Німеччині і тут є закон, який захищає при працевлаштуванні саме права людей із важкою формою інвалідності. Тобто вони з самого початку розглядають лише важку форму і саме вона йде по квотах», – підкреслила Президентка Благодійної організації «Асоціація інклюзивної країни».
Публікація здійснена в рамках Програми MATRA за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Висловлені думки належать лише авторам і не повинні розглядатися як відображення офіційної позиції Посольства
