Замість впровадження більш жорстких санкцій після подій 2014-го року західні компанії допомогли рф опанувати технології скраплення газу та вивести на новий рівень видобуток.
Західні країни так завзято боролись із “нафтовими” диктаторами в Іраку, Ірані, Лівії та Венесуелі, що не помітили найбільшого серед них у себе під носом.
США, Британія та ЄС не просто десятиліттями купували російські нафту та газ, а й будували нові трубопроводи, витісняли інших імпортерів на користь кремля, допомагали останнім опановувати технології видобутку та транспортування.
На другий рік великої війни в енергетичних санкціях проти росії досі залишається безліч навіть не лазівок, а цілих прірв. Запроваджені проти рф нафтове ембарго та обмеження цін на “чорне золото” не працюють у повну силу, а горезвісний газ взагалі залишається поза будь-якими санкціями.
Санкційне протистояння все більше стає схожим на перегони, в яких переможе той, хто буде на два кроки попереду за суперника. Результат цього змагання “на табло”: Росія зберігає своє головне джерело доходу, а енергетичні санкції ніяк не впливають на бажання Кремля закінчити війну.
Санкції спізнилися двічі
До 2014 року обслуговування глибоких нафтогазових свердловин в рф майже повністю залежало від чотирьох американських компаній. Як розповів ЕП колишній співробітник російського підрозділу компанії Halliburton, іноді їм доводилось добурювати складні свердловини за місцевими підрядниками, бо ті не могли впоратися самотужки.
Отже поставити росіян навколішки можна було ще у 2014-му році, змусивши ці компанії піти з рф. Але на це не вистачило політичної волі. Впроваджені санкції виявились недостатньо сильними, щоб завдати росії значної шкоди, але їх вистачило, щоб змусити Кремль готуватись до справді серйозних ударів.
Після окупації Криму росіяни одразу ж розгорнули програму імпортозаміщення. Тоді, у 2014 році їхні потужності могли забезпечувати лише 20% необхідного для обробки родовищ обладнання, а у 2019 році – вже 50%. Американські компанії допомогли тим, що продовжували обробляти російські свердловини та вирощувати в рф спеціалістів з буріння в сучасних тренінгових центрах.
Західні компанії також допомогли режиму Путіна опанувати технології скраплення газу, завдяки яким росія тепер транспортує газ танкерами по всьому світу й менше залежить від трубопроводів у Європу. Найбільші в рф СПГ-проєкти “Сахалин-2” та “Ямал СПГ” запрацювали саме завдяки західним технологічним ліцензіям. Частки у цих проєктах купували французькі, британські та японські компанії.
До 2022 року західні країни постачали обладнання та матеріали для переробки нафти. Щорічні контракти на мільярди доларів допомогли модернізувати російські нафтопереробні заводи та укріпити їхні позиції на цьому ринку.
Після окупації Криму, Євросоюз не просто продовжив постачання нафти та газу з росії, а наростив їх. З 2014-го по 2019-й рік залежність ЄС від імпорту російського газу зросла з 37% до 45%.
Завдяки лобістам москві вдалося розбудувати у Євросоюзі цілу мережу підконтрольних газопроводів та змусити покупців забути про війну в Україні. Зрештою російський газ зробили частиною “зеленого курсу” Євросоюзу.
ЄС, Британія та США фактично подарували агресору надприбутки. Останні роки перед великим вторгненням Кремль відкладав частину цих грошей у “Фонд национального благосостояния” (ФНБ). За цей час обсяг коштів в ньому сягнув 183 млрд дол. Зараз з ФНБ зокрема фінансують виробництво зброї та виплати військовим.
Навіть після відвертих злочинів під російським прапором, західні країни остаточно не припинили годувати режим путіна. Нафтосервісна компанія Schlumberger залишається бурити складні російські свердловини, японські фірми досі задіяні у СПГ-проєкті “Сахалин-2”, а жодних санкцій на постачання газу впроваджено не було.
Навіть ембарго на нафту відтермінували на цілий рік та зробили виняток для однієї з гілок нафтопроводу “Дружба”.
Результати таких “часткових” санкцій суперечливі. З одного боку доходи російського бюджету від продажу нафти та газу у травні 2023 року впали на 38% – до 570 млрд руб. З іншого – це порівняння із минулим роком не зовсім коректне, адже ціни на нафту та газ тоді були на своїх історичних максимумах.
Попри втрату надприбутків, грошей агресору досі вистачає для фінансування війни. Дефіцит федерального бюджету в червні перевищив річний план і склав 2,6 трлн руб. Але в Кремлі цього поки не помічають, адже у ФНБ досі достатньо коштів, щоб перекрити цю суму кілька разів.
російська нафта знайшла собі місце
Попри обнадійливі для світу прогнози аналітиків, з початку вторгнення видобуток нафти в росії впав лише на 5%. Виявилось, що покупці на російську сиру нафту таки є.
Весь 2022 рік, поки ембарго G7 ще не набуло чинності, росіяни шукали нових клієнтів. У підсумку відбувся частковий обмін ринками: російська нафта пішла з Європи до Азії, а близькосхідна – з Азії до Європи.
Для росії така переорієнтація обійшлася дорого. Час доставки нафти з деяких портів збільшився втричі, а відповідно і вартість логістики теж зросла. Саму нафту доводиться продавати зі знижкою, щоб витіснити конкурентів та компенсувати клієнтам санкційні ризики.
Нафта російської марки Urals з початку великого вторгнення продається із дисконтом до еталонної марки Brent. Саме ця знижка у 20-30 дол за барель не давала росії заробити додаткові десятки мільярдів доларів під час війни в Україні.
Західні політики сподівались, що світові ціни на нафту невдовзі впадуть, і вартість Urals опуститься ще нижче та загонить бюджет рф у глибокий дефіцит. Але реальність виявилась інакшою.
Чим глибше російська нафта проникає на азійський ринок, тим меншою стає знижка відносно Brent. На початку вторгнення вона становила 37 дол за бочку, а зараз – 19 дол. За останні п’ять місяців розрив скоротився на 40%.
Світові ж ціни не падають, бо Саудівська Аравія штучно скорочує прокачування та утримує вартість нафти на високому рівні. Зростання світових цін у поєднанні зі скороченням дисконту призвели до того, що барель Urals з березня подорожчав на 35%.
Зараз середня ціна російської нафти становить 67 дол за бочку. Фактично це повернення до рівня грудня 2022 року, коли жодних санкцій на нафту не діяло.
З цього випливає ще одна проблема – росія все частіше продає нафту дорожче за визначений поріг цін, що почав діяти взимку. За новими правилами, танкери позбавляють західних страхових полісів, якщо вартість нафти з рф у контракті перевищує 60 дол за барель. Таким чином країни G7 прагнули залишити доступ до російської нафти і водночас не дати Кремлю на ній заробляти.
Однак за останні півтора року росія створила “тіньовий танкерний флот” зі старих 15-річних суден, страхування яким надають сумнівні компанії, сама рф або її партнери.
Цей флот має змогу перевозити нафту в обхід західних обмежень. За підрахунками Київської школи економіки (КШЕ), зараз росія здатна таким чином перевозити половину своєї сирої нафти та третину нафтопродуктів.
“Цілком можливо, що частину російської нафти легально возять західні транспортні компанії за дозволеною ціною, а іншу частину возить “тіньовий флот” обхідними шляхами за вищими цінами”, – сказав ЕП аналітик КШЕ Борис Додонов.
За словами Додонова, обмеження цін діє лише для тих суден, які виходять з російських портів. Але якщо росіяни в Чорному морі перепродадуть свою нафту іншому трейдеру та перевалять вантаж на інше судно, то на нього санкції вже не діятимуть, а російська нафта спокійно попливе до замовника.
“Але найчастіше росіяни просто маніпулюють ціною в документах. Наприклад, замовник платить втричі більше за транспортування, ніж реально витрачається на логістику. Тобто частина грошей іде в кишеню трейдерам, які пов’язані з російськими компаніями, а на папері ціна залишається 60 доларів за барель”, – підкреслив Додонов.
Дослідження КШЕ свідчить, що з моменту впровадження обмеження цін 16% російської нафти було продано дорожче за 60 дол за барель.
З нафтопродуктами ситуація ще складніше. На бензин, дизель та інші види “преміального” палива встановлено обмеження 100 дол за барель. Останні кілька місяців ринкова ціна не піднімалась вище цього порогу. Тобто росія від цього обмеження цін нічого не втратила.
Дірки у санкціях дозволяють ігнорувати не тільки обмеження цін, але й ембарго, яке країни G7 наклали взимку. Моніторингова група “Інституту чорноморських досліджень” та видання Blackseanews виявила, що європейські компанії систематично імпортують російську сиру нафту та нафтопродукти. З початку року група виявила 40 танкерів-порушників ембарго на сиру нафту та 67 – на нафтопродукти.
Додонов вважає, що закрити всі ці дірки у санкціях можливо. Для початку потрібно знизити поріг цін на нафту та нафтопродукти. За підрахунками КШЕ, зниження ціни російської нафти лише на 10 дол за барель, за умови працюючого механізму, позбавляє агресора 10 млрд дол річного доходу.
Механізм обмеження цін треба змусити працювати. На думку Додонова, зараз країни G7 не дуже уважно слідкують за гравцями на ринку, хоча мали б проводити розслідування, особливо щодо новостворених компаній, які перевозять російську нафту. Це має йти в купі з більш суворими вимогами до подання документів про контракти з рф.
Санкції до порушників механізму можуть бути суворішими, включно із заморожуванням активів та забороною перевозити будь-яку нафту по всьому світу. Зрештою, захід може заборонити проходження через протоки старих 15-річних танкерів, які здебільшого задіяні до перевезення російської нафти і є небезпечними для використання.
Газ не під санкціями
Санкції на газ росіянам взагалі обходити не потрібно, адже їх фактично немає. Торік скраплений газ зі США вперше перегнав російський трубопровідний у постачаннях до Європи. Однак це сталося з волі росії, яка самотужки скорочувала прокачку.
Євросоюз почав шукати альтернативи, будувати нові СПГ-термінали та заповнювати газосховища. Певний успіх у цьому є, однак блоку досі не вистачає 30 млрд кубометрів газу на рік для успішного проходження зими. Його будуть імпортувати з росії.
рф залишає працювати газопровід “Турецький потік”, українську ГТС та СПГ-термінали через які блакитне паливо потрапляє у ЄС. За даними дослідження “Мережі захисту національних інтересів ANTS”, поточними темпами у 2023 році росія може поставити у Євросоюз 26,5 млрд кубометрів газу.
Це вп’ятеро менше, ніж було до вторгнення, однак і середня ціна з того часу зросла. У підсумку “Газпрому” вдається поповнювати бюджет рф щомісячно на 100-150 млрд рублів.
Навіть якщо з часом прокачка трубами припиниться зовсім, у росії досі залишаються суттєві потужності для експорту скрапленого газу, який можна доставляти в будь-яку точку світу.
За даними Reuters, у 2022 році росія продала 45 млрд кубометрів СПГ, половина з якого зайшла у європейські порти. Це на 20% перевищило показник 2021 року. Надалі рф планує нарощувати потужності СПГ-терміналів та стати четвертим у світі експортером.
“Світове споживання природного газу зростає, і невдовзі він посяде другу сходинку після нафти у списку найбільш затребуваних енергоносіїв. Він вважається відносно екологічним і простішим у використанні за інші викопні ресурси. Природний газ також є важливою сировиною у виробництві пластмас і добрив, попит на які постійно зростає.
Зацікавлення російським газом зберігатиметься і надалі на всіх ринках, куди він може бути фізично доставлений. Тож вважати, що зменшення імпорту природного газу з росії є безповоротним, не варто”, – зазначив ЕП доктор економічних наук, професор Олег Карий.
Якщо західні країни не закріплять заборону на російський газ та не посилять обмеження проти російської нафти, то рано чи пізно вони повернуться на ринок обхідними шляхами, звівши нанівець увесь прогрес за останніх півтора року.
Матеріал створений у рамках проєкту АНТС “російські активи як джерело відновлення української економіки”, що реалізується в співпраці з Національним демократичним інститутом (НДІ) за фінансової підтримки Національного фонду підтримки демократії (NED).
Джерело: Економічна правда
