Поняття “Європейський Союз” і “демократія” на асоціативному рівні знаходяться поруч у сприйнятті багатьох українців. Таке сприйняття не є безпідставним. Справді, стабільність установ, які гарантують демократію і верховенства права є одним із трьох базових критеріїв вступу до Союзу. А переважна більшість країн ЄС визначена авторитетним рейтингом The Economist Democracy Index 2022 року як “повноцінна демократія” (менше третини членів ЄС мають оцінку “недосконала демократія”).
Це свідчить, що більшості європейських країн вдається тримати високий рівень розвитку демократичних інститутів попри зростаючий рівень загроз до них. Не останню роль у цьому відіграє політика ЄС, яка координує зусилля країн-членів щодо дотримання базових демократичних цінностей. У цьому текст ми оглянемо, які ініціативи пропонували структури ЄС на вирішення найбільш суттєвих викликів.
Інструменти прямої демократії
Надмірна бюрократизація традиційно є одним із найбільших викликів у політичному житті Європейського Союзу. На початку XXI сторіччя представники ЄС усвідомили, що Союз потребує інструментів прямої демократії, подібних до тих, що функціонують у Швейцарії. Протягом 2007-2011 року розроблявся інструмент European Citizens’ Initiative, який дозволить громадянам країн ЄС самостійно та напряму пропонувати Європейській Комісії пропозиції щодо політик ЄС.
Для того, щоб Європейська Комісія розглянула вашу пропозицію, потрібно провести тривалу роботу. Перш за все, ініціативна група із громадян щонайменше 7 країн ЄС реєструє свою ініціативу на вебсайті ЄК. Далі протягом року ініціатива має набрати один мільйон підписів від громадян країн ЄС (із певним мінімумом голосів для кожної з країн-членів). Далі у рамках чітко визначених термінів автор ініціативи отримує право спочатку виступити в Європарламенті, а пізніше – офіційну відповідь від Європейської Комісії щодо можливості внести правки у законодавство ЄС на основі його ініціативи.
За більш ніж 10 років існування інструменту на сайті було зареєстровано 100 ініціатив. Проте лише 9 з них вдалося набрати необхідну кількість підписів. Для прикладу, такі ініціативи як Right2Water призвели до прийняття правок у Директиву щодо питної води, а завдяки ініціативі Stop Vivisection (проти використання тварин у наукових експериментах) була прийнята серія незаконодавчих заходів.
В Україні з 2015 року за схожим принципом працює консультативний інструмент електронних петицій. Для розгляду звернення до центрального органу державної влади (Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів) петиція має отримати щонайменше 25 тисяч підписів. Орган влади має розглянути пропозицію упродовж 10 днів після набрання необхідної кількості підписів. Є чимало прикладів того, як електронні петиції успішно привертають увагу влади до різних проблем. До прикладу, петиції відіграли важливу роль у ратифікації Стамбульської конвенції та перегляді суперечливого закону про декларування доходів чиновників.
Порівнюючи European Citizens’ Initiative з українським інструментом електронних петицій, можна прийти до висновку, що українські петиції є значно простішим інструментом у процедурі подання, але менш убезпеченим від формального ставлення зі сторони органів влади.
Захист демократії у сфері інформаційної політики
Одним із найбільших сучасних викликів для демократії стали нові можливості для маніпуляцій суспільною думкою, що з’явились після поширення технологій веб 2.0. Зокрема, найбільші виборчі кампанії останніх років продемонстрували ефективність поширення маніпуляцій на певну соціальну групу за допомогою таргетингу, заснованого на особистих даних користувачів. Найбільш показовим кейсом такого втручання стало використання технологій глибинного аналізу даних користувачів соцмереж від Cambridge Analytica під час референдуму Brexit 2016 року. Можливість таргетування маніпулятивних чи дезінформаційних меседжів на певну вразливу до них соціальну групу роблять виборчий процес непрозорим. Іншою проблемою була незахищеність рекламних кампаній від закордонного впливу. Окрім того, специфіка реклами у соцмережах створює умови, у яких люди можуть не помічати, що пост, який вони бачать є політичною рекламою.
Всі вищеописані проблеми спонукали європейських політиків шукати спільне для країн ЄС рішення, що дозволить відновити довіру до виборчого процесу.
Підготовка Регламенту про прозорість і таргетування політичної реклами почалась у 2021 році. Сьогодні текст Регламенту опрацьовують у комітетах Європейського парламенту. Найімовірніше, його приймуть до кінця року, а зміни увійдуть у силу перед новими виборами у Європарламент 2024 року.
Регламент вимагатиме у провайдерів додавати помітну позначку про те, що повідомлення є політичною рекламою. А реклама, своєю чергою, має містити інформацію про джерела фінансування та зв’язки з конкретними виборами. Також провайдери мають зберігати інформацію про рекламу та її замовника протягом 5 років. Така інформація буде доступна для громадських організацій, журналістів, спостерігачів.
Суттєво звужена буде можливість використовувати таргетування для політичної реклами. Задля захисту виборчої системи від закордонного втручання, регламент також обмежує транскордонну рекламу. Вона буде дозволена тільки за наявності у постачальника послуг законного представника у країні, в якій вона буде надаватись.
В Україні політична реклама залишається не врегульованою належним чином. Попри те, що Україна не має жодних обов’язків імплементувати розглянутий регламент до вступу в ЄС, у наших інтересах впроваджувати найкращі європейські практики регуляції політичної реклами для того, щоб захищати ключові демократичні процедури.
Одночасно з удосконаленням регуляції політичної реклами, Європейська Комісія також працює над удосконаленням регуляції медіа. Новації пов’язані із розумінням, що вплив медіа на суспільство сьогодні є настільки великим, що регуляція лише на національному рівні є недостатньою.
Глобалізація медіаринку, кейси втручання у свободу слова у окремих країнах ЄС та інформаційні загрози від пропагандистських медіа (перш за все, російських) засвідчили необхідність посилення спільної медіарегуяції для країн ЄС.
Наразі Європейський парламент розглядає прийняття Європейського акту свободи медіа. Серед новацій Акту: створення нового органу – Європейської ради з питань медіапослуг, яка координуватиме роботу медіарегуляторів; посилення контролю за прозорістю власності медіа і процедурою призначення керівників медіа; забезпечення прозорості державного фінансування медіа та стабільне фінансування суспільних медіа. Саме реалізація останньої зазначеної новації може стати у майбутньому суттєвим викликом для України. Недостатнє фінансування суспільного мовлення є вже типовою проблемою культурної політики для майже будь-якого уряду.
Можливо, структурам ЄС не завжди вистачає оперативності у прийнятті рішень. Втім, успішні практики прийняття регуляцій, які відповідають на найбільш актуальні виклики, демонструють, що ЄС все ще здатен ефективно реагувати на загрози своїм базовим цінностям і стратегічно підходити до формування відповідних політик. Для успішної євроінтеграції Україна має переймати цей досвід, бо не всі проблеми можна ефективно вирішити “директивним” шляхом.
Автор:
Андрій Любарець
медіааналітик проєкту Euroscope Мережі “АНТС”
Публікацію здійснено в рамках програми МАТРА за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Висловлені думки належать лише авторам і не повинні розглядатися як відображення офіційної позиції Посольства
