В умовах війни та глобальних викликів збереження культурної спадщини стає не просто завданням державної політики, а питанням національної безпеки.
Культурна спадщина національних меншин, які здавна населяють Україну, є важливим ресурсом для зміцнення міжнародних зв’язків і протистояння агресії. Про це йшлося під час дискусійної панелі в рамках Міжнародного фестивалю етнографічного кіна «ОКО», учасники якої обговорювали, як використати цей ресурс у культурній дипломатії.
Михайло Шарафаненко, голова Болградської районної військової адміністрації, акцентував на тому, що війна об’єднала українців, незалежно від їхнього етнічного походження. Він зауважив, що сьогодні культура та традиції, які здавна формували наш народ, стали щитом у боротьбі за незалежність. І це є одним із ключових елементів, що об’єднує нас і допомагає протистояти ворогу.
Варто пам’ятати, що національні спільноти України не є сторонніми спостерігачами — вони активно долучаються до оборони нашої країни, і водночас стають містком до інших культур. Як зазначив Юрій Дімчогло, представник гагаузької громади, після 2014 року відчуття Батьківщини стало чіткішим для багатьох представників національних меншин. Це особливо важливо в контексті російської агресії, коли громадяни України різного етнічного походження встали на захист України.
Культура ідентифікує нас не лише всередині країни, але й за її межами. Вячеслав Вінчура, фольклорист і учасник проєкту «Музична спадщина Буджака», наголошує, що Бессарабія є прикладом збереження автентичних традицій різних національностей. У цьому регіоні етнічні спільноти зуміли не лише зберегти свої культури, але й навчилися жити в гармонії одне з одним. Це той досвід, на якому варто вчитися, бо культура не просто зберігає минуле, вона формує наше майбутнє.
Однак, не можна забувати, що національні спільноти стикаються з викликами глобалізації та наслідками русифікації. Петро Добрєв, голова села Острівна, звертає увагу на те, що багато дітей у змішаних родинах перестали розмовляти мовою своїх предків. Російська мова витіснила як мови національних меншин, так і українську, що призвело до втрати унікальних культурних елементів. І це питання потребує не тільки уваги, а й дій.
Усі ці виклики показують, що культура — це не статичний об’єкт, а живий організм, який потребує підтримки, розвитку та популяризації. Культура національних спільнот України має багатий потенціал, і важливо навчитися використовувати його не лише для внутрішньої єдності, але й для зовнішніх зв’язків.
Як зазначила Катерина Чуєва, експертка проєкту «Мережа захисту культурної спадщини», команда якого ініціювала дану дискусію: «На рівні державних політик потенціал національних меншин у питаннях культурної дипломатії не дооцінений, тоді як етнічне і культурне розмаїття України може бути її стратегічною перевагою». Важливо, щоб голоси етнічних громад, а також локальних культурних діячів та професійних спільнот були почуті при формуванні державної політики. Адже культура — це не тільки пам’ять про минуле, але й фундамент для діалогу щодо майбутнього. І цей діалог відбувається не лише всередині країни, але й за її межами.
Цей матеріал представлений Мережею захисту національних інтересів «АНТС» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цього матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
