Вимоги міжнародних партнерів до України: памʼятка українській владі до Всесвітнього дня дитини

20 листопада 1989 року була прийнята Конвенція ООН про права дитини, а тому з нагоди цього дня варто нагадати собі і кожному, що ми, дорослі, зобовʼязані зробити заради дітей. У фокусі цієї статті – вимоги та рекомендації наших міжнародних партнерів, які сьогодні підтримують українських дітей, кожна з яких має досвід війни.

Безперечно, головним порушником прав української дитини вже не один рік є росія. Проте наше нагадування адресується саме українській владі, бо ми поділяємо позицію Комітету ООН з прав дитини (далі – Комітет), висловлену у рекомендаціях Україні в жовтня 2022 року за результатами періодичного звітування:

«Зазначаючи, що держава-учасниця не має доступу до районів, контрольованих збройними силами російської федерації та пов’язаними з ними збройними групами, Комітет нагадує державі-учасниці, що права, передбачені Конвенцією та Факультативними протоколами до неї, застосовуються до всіх дітей у будь-який час і що вона несе головну відповідальність за захист свого населення, і закликає її продовжувати вживати всіх можливих заходів для захисту своїх дітей, особливо тих, хто перебуває в уразливих ситуаціях».

У цьому звіті на 14 сторінок Комітет висловлює дуже багато застережень щодо порушення прав дитини в Україні, не виконання Конвенції, а також рекомендацій, але найважливіші (за визначенням самого Комітету) з них такі:

• насильство щодо дітей як в сімʼях, так і в дитячих установах;
• перебування великої кількості дітей в закладах інституційного догляду;
• недостатнє включення дітей з інвалідністю в реформу деінституціалізації;
• руйнівні наслідки війни на психічне здоровʼя дітей, матерів, у тому числі вагітних жінок;
• мільйони внутрішньо переміщених дітей та тих, хто виїхав закордон, що спричинило брак послуг та складність доступу до гуманітарної допомоги, розлучення з батьками, обмеженість даних тощо.

Як країна-кандидат у члени ЄС, Україна отримує регулярні настанови від Європейської Комісії. І якщо в попередніх звітах щодо дітей було небагато згадок, то в документі від 8 листопада цього року, окреслене широке коло проблем, які необхідно врегулювати:

• потреба в розробці процедур і критеріїв для впровадження керівництва з метою оцінки найкращих інтересів дитини, в тому числі дітей, які потребують догляду та захисту, і надання належної уваги найкращим інтересам дитини як першочерговому заходу;
• потреба у зміцненні інтегрованих соціальних послуг для запобігання розлученню сімей, підтримки альтернативного влаштування в сім’ї та реінтеграції дітей з інституцій у сім’ї, включаючи інвестування додаткових ресурсів у мінімальний пакет соціальних послуг як перші кроки на шляху до виконання положень Європейської гарантії щодо дітей (European Child Guarantee) та забезпечення персоналу соціальних служб, навченого інтегрованим соціальним послугам і відповідним підходам кейс-менеджменту.
• брак доступних ресурсів, обмежений збір даних і політика моніторингу прав дитини;
• необхідність подальшого розвитку потенціалу для підтримки справ у цивільному та кримінальному судочинстві, у яких фігурують діти;
• діти з інтелектуальними та психосоціальними порушеннями залишаються дуже вразливими через винятково високий рівень інституціалізації, замість альтернативного догляду в сім’ї та громаді;
• не було досягнуто прогресу в деінституціалізації системи догляду за дітьми, тоді як вплив російської агресії проти України додав ще більшої терміновості фундаментальній реформі існуючої системи, оскільки реформа, прийнята в 2017 році, не призвела до до істотного прогресу.

Загалом за понад рік з часу набуття статусу кандидата, на висновком Єврокомісії «Україна перебуває на початковій стадії підготовки у сфері соціальної політики та зайнятості. Протягом звітного періоду досягнуто обмеженого прогресу».

Підсумовуючи вищенаведене, окреслимо 5 пріоритетів у сфері захисту прав дитини, які є критично важливими не лише в контексті виконання вимог міжнародних партнерів, але в першу чергу задля щастя і благополуччя дітей України:

1. Проведення деінституціалізації – реформувати систему інституційного догляду і виховання дітей, щоб кожна дитина отримувала догляд і виховання в сімʼї.
2. Розвиток інтегрованих соціальних послуг на рівні громади для дітей та сімей з дітьми, які попереджують насильство та інституціалізацію, а також орієнтовані на психосоціальне благополуччя і мінімізацію чи подолання наслідків травматизації від війни.
3. Розвиток інклюзивних послуг у сфері освіти, охорони здоровʼя, соціального захисту тощо, щоб діти з інвалідністю брали повну та ефективну участь в житті суспільства на рівні з іншими.
4. Забезпечити збір і повноту даних щодо всіх дітей України для прийняття адекватних рішень та моніторингу прав.
5. Застосування принципу забезпечення найкращих інтересів дитини починаючи з законодавства до реалізації на практиці, зокрема під час прийняття будь-яких рішень, що стосуються дитини.

Звісно, для реалізації цих пріоритетів потрібно багато ресурсів і політична воля. Кажуть, що політична воля є, а самі партнери, які висувають вимоги, надають зараз безпрецедентну допомогу, що допомагає ї виконати. Більше того, організації громадянського суспільства мають роками напрацьовані практики, досвід і величезне бажання підтримати і державу, і партнерів заради дітей.

То чому черговий раз «початкова стадія» і «обмежений прогрес»?

Автор:

Маріанна Онуфрик, експертка проєкту Euroscope (ГО “ANTS”)