Українські топ-посадовці, схоже, вже не дають безпідставно оптимістичні прогнози про вступ в ЄС “вже через два роки”. Натомість частіше доносять, що євроінтеграція є складним і тривалим процесом із багатьма етапами, а також великим переліком реформ, які має втілити країна-кандидат.
З цієї причини важливо вивчати досвід країн, які свого часу змогли ефективно та швидко інтегруватись у європейський простір. Зокрема, прикладом для України може бути Польща, Чехія або країни Балтії.
Але не менш важливо враховувати й негативний досвід. Зокрема, досвід країн, які розпочали наближення до ЄС, але з різних причин згорнули його або ж заморозили на тривалий період. Вивчивши його, українське суспільство та посадовці краще усвідомлять яких процесів всередині країни варто уникати для успішної євроінтеграції.
Туреччина
Туреччина стала кандидатом на членство в ЄС у 1999 році. А у 2005 році добилась початку перемовин про вступ. Втім, на цьому етапі рух Туреччини до ЄС фактично зупинився.
Наближення Туреччини до ЄС було дуже складним процесом, що мало багато проблем і підводних каменів.
Перш за все, деякі європейські політики того періоду (наприклад, президент Франції Ніколя Саркозі) були противниками вступу цієї країни через культурні відмінності, що призведуть до складностей в інтеграції у європейський простір. Крім того, 80-мільйонна Туреччина могла стати найбільшою країною ЄС (на рівні із Німеччиною), що призвело б до великого політичного та економічного впливу Туреччини в самому ЄС. Зокрема, найбільшої кількості депутатів від країни у складі Європейського Парламенту.
Варто зазначити, що ця проблема може стати актуальною також і для України, оскільки всі інші країни, що наразі мають статус кандидата або вже розпочали перемовини є суттєво меншими за кількістю населення та площею. А отже потребуватимуть менше ресурсів для економічної та політичної інтеграції після приєднання до ЄС.
Також суттєво шкодили Туреччині територіальні та дипломатичні суперечки з іншими країнами ЄС. Передусім, із Кіпром. Лише Туреччина визнає незалежність Турецької Республіки Північний Кіпр, що утворилася внаслідок турецького вторгнення у 1975 році. Саме через небажання турецького уряду виконувати договори з Кіпром, у 2006 році ЄС заморозив переговори у шести ключових главах. Також певні труднощі у процесі наближення створювали суперечки щодо територіальних вод із Грецією.
Поза тим, попри численні труднощі, Туреччина та ЄС були здатні йти назустріч один одному та успішно рухатись у певних аспектах переговорів. Доказом цьому став, зокрема, «Позитивний порядок денний» підписаний у 2012 році з метою освіжити динаміку стосунків між сторонами. Анкара, своєю чергою, продемонструвала хороший прогрес у виконанні деяких глав переговорів (наприклад, “Корпоративне право”, “Інтелектуальна власність” і “Вільна торгівля товарами”).
Втім, євроінтеграція Туреччини була фактично заморожена у середині 2010-х років. І зробив це саме турецький уряд, який у цей період взяв курс на створення авторитарного режиму. У 2013 році після розгону мирних акцій протесту в Анкарі Німеччина заблокувала початок нових переговорів про вступ Туреччини до ЄС. А справжньою точкою неповернення для стосунків Туреччина-ЄС став 2016 рік, коли після придушення спроби державного перевороту турецька влада проводить низку заходів, що обмежують свободу слова, громадянські права та базові принципи демократичного управління. Зокрема, була прийнята нова конституція, яка робила владу президента майже необмеженою. Після цього Європейський парламент голосує за призупинення переговорів з Туреччиною. З того часу, переговори між Туреччиною та ЄС знаходяться “у глухому куті”.
На прикладі Туреччини можна переконатись, що Європейський Союз надає велике значення стану дотримання демократичних свобод у країнах-кандидатах. Серед іншого, країни-члени ЄС схиляють кандидатів до підписання договорів, що гарантують дотримання базових прав людини (наприклад, Стамбульської конвенції).
Для того, щоб шлях України в ЄС не зупинився уряду важливо утриматись від деяких своїх недемократичних практик (наприклад, тиску на журналістів або обмеження плюралізму медіа), а суспільству – своєчасно відстоювати свої права. Нагадаємо, одна із семи вимог до України для збереження статусу кандидата стосувалась прийняття нового законодавства про медіа, яке гарантує незалежність медіа в Україні.
Північна Македонія
Македонія стала кандидатом на вступ в ЄС у 2005 році, але початку перемовин країні довелось чекати довгих 17 років. Затримку спричинили конфлікти із сусідніми країнами, пов’язані з ідентичністю македонців.
Вже у 2008 році вето на подальші переговори про вступ до ЄС і НАТО наклала Греція. Причиною вето стала 18-річна суперечка між двома країнами щодо назви “Македонія”. У складі Греції знаходиться провінція Македонія. Відтак, Афіни вважали, що назва країни “Македонія” буде легітимізувати можливі територіальні претензії країни-кандидата. Європейський Союз пішов на зустріч Греції та схилив Скоп’є до компромісної тимчасової назви “Колишня Югославська Республіка Македонія”. Зрештою, у 2018 році сторони підписують Преспанську угоду, за якою країна була перейменована на «Республіку Північна Македонія». Це дозволило ЄС того ж року затвердити шлях до початку переговорів про вступ.
Втім, вже 2019 року наближення країни до ЄС погрожує заблокувати Болгарія. Країна звинувачує Македонію у порушенні прав болгарської національної меншини, вимагає переглянути деякі аспекти історичної політики країни, а також радить ЄС використовувати термін «офіційна мова Республіки Північна Македонія» замість «македонська мова» під час переговорів про вступ (таким чином, фактично, ставилось під сумнів визнання македонської окремою мовою). Уряд Північної Македонії відмовляється йти на такі поступки.
Лише у 2022 році за посередництва президента Франції Еммануеля Макрона, ціною великого дипломатичного тиску та значних політичних протестів у обох країнах, вдається посадити сторони за стіл переговорів і підписати Договір про добросусідство і дружбу. Вони вирішили значну кількість суперечок між країнами. Зокрема, встановили заходи проти мови ворожнечі та визначили шляхи вирішення ключових суперечок, пов’язаних з історичною політикою. Це дало змогу Раді Європейського Союзу вже у 2022 році ухвалити рішення про початок перемовин із Північною Македонією про вступ до Європейського Союзу.
Досвід Північної Македонії показує нам наскільки можуть затримати вступ в ЄС невирішені суперечки з окремими країнами-членами. Це доводить чому важливо шукати порозуміння навіть із тими членами ЄС, які займають відверто антиукраїнську позицію у своїй зовнішній політиці та спекулюють на темі прав національних меншин. Чинна процедура розширення ЄС вимагає одноголосної підтримки всіх країн-членів на багатьох етапах наближення. Тому за певних обставин вето лише однієї країни може суттєво затримати наближення до ЄС.
Боснія та Герцеговина
Співпраця ЄС із країною датується від 2003 року, але прогрес у наближенні до ЄС відбувався дуже повільно. Лише 2015 року із Боснією та Герцеговиною підписали Угоду про стабілізацію та асоціацію, а 2016 року країна змогла подати заявку на членство в ЄС. Після цього Боснія та Герцеговина отримала 16 рекомендацій для статусу кандидата, і “застрягла” на цьому етапі ще на 7 років.
Лише після початку повномасштабного нападу росії, що змусив ЄС змінити свою політику щодо розширення, перемовини зрушилися з мертвої точки, а країна змогла отримати статус кандидата. Початок перемовин про вступ очікують протягом 2024 року.
Частково повільний темп наближення до ЄС можна пов’язати із низьким інтересом до балканського регіону європейських політиків через небажання “імпортувати” численні внутрішні конфлікти. Втім, ще більшою перешкодою стала неможливість ефективно здійснювати євроінтеграційні реформи через нефункціональну систему держуправління у країні та наявність дестабілізаційного утворення у складі країни – Республіки Сербської.
Фактично Боснія та Герцеговина з 1995 року є конфедерацією, що складається з Республіки Сербської та Федерації Боснії та Герцеговини. Державні утворення мають власні парламенти, уряди, суди, президентів і конституції. Це дає широкі повноваження органам місцевої влади, натомість – сильно обмежує вплив центру, зокрема дає можливість блокувати одній стороні рішення іншої.
Тому боснійський уряд фактично постійно змушений долати опір уряду Республіки Сербської, яка займає відверто антиєвропейську позицію. Зокрема, представники цього державного утворення виступали проти створення єдиного для країни органу для управління відносинами з ЄС, а чинний голова Республіки Сербської Милорад Додик називав членство в ЄС “втратою суверенітету”.
У той час як чинний боснійський уряд активно працює над впровадженням євроінтеграційних реформ, Республіка Сербська приймає рішення, що безпосередньо суперечать європейським цінностям і підходам. Так, Єврокомісія у своєму звіті звертає увагу, що в Республіці Сербській повернули кримінальну відповідальність за наклеп, а також готують закон про іноземних агентів.
Досвід Боснії та Герцеговини показує нам, що лише країна зі стабільним та функціональним державним апаратом здатна ефективно проводити реформи необхідні для наближення до ЄС.
У 2015 році під час Мінського процесу росія руками маріонеткових “народних республік” намагалася схилити Україну до входження у її склад так званих “ДНР” і “ЛНР” за умов широкої автономії та збереження лідерами самопроголошених республік своїх постів. Такий сценарій перетворив би Україну на державу, подібну до Боснії за своїм політичним устроєм. А отже, зробив такою ж неспроможною до європейської інтеграції або ухвалення будь-яких інших важливих стратегічних рішень. У майбутньому перед Україною буде стояти завдання реінтеграції окупованих територій. У випадку, якщо нам нав’яжуть умови, подібні до тих, що були запропоновані сепаратистами у 2015 році, це може призвести до фактичного руйнування суверенітету країни та її здатності до ефективного державного управління.
Попри формалізовану та чітко виписану процедуру розширення ЄС, досвід наближення до нього різних країн суттєво відрізнявся. Тому Україна має вивчати успішний і неуспішний досвід інших країн. Але перш за все, важливо своєчасно та ефективно будувати власний інструментарій наближення до ЄС і проведення необхідних реформ, який відповідатиме нашим власний політичним, соціальним і культурним реаліям.
Автор:
Андрій Любарець, експерт проєкту EUROSCOPE
Публікації на цьому сайті здійснені в рамках Програми MATRA за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Висловлені думки належать лише авторам і не повинні розглядатися як відображення офіційної позиції Посольства.
