Українські правники закликали президента України Володимира Зеленського підписати закон 2309-ІХ про обмеження російського впливу на українське книговидання і книгорозповсюдження.
Текст заяви:
ПРЕЗИДЕНТ МАЄ ВИКОНАТИ ВИМОГУ КОНСТИТУЦІЇ І НЕВІДКЛАДНО ПІДПИСАТИ ЗАКОН ПРО ЗАБОРОНУ ІМПОРТУ РОСІЙСЬКИХ КНИГ
Верховенство права, заснована на демократії політична культура і служіння національним інтересам України мають бути альфою й омегою для державної влади в цілому і кожної посадової особи зокрема.
Війна не скасовує обов’язку посадовців дотримуватися правового порядку, демократії в державі і захищати її національні інтереси, а, навпаки, підвищує відповідальність за належне виконання цього обов’язку.
Держава не лише має право, але й зобов’язана вживати належних заходів з відсічі ворогу. Захист нашої незалежності, національної безпеки, культурно-інформаційного простору від російської агресії ґрунтується на міжнародному праві і Конституції України і має об’єднувати весь український народ і всі державні інституції.
Для нас як правників є неприйнятною і шокуючою ситуація, що склалася навколо Закону 2309-ІХ про обмеження російського впливу на українське книговидання і книгорозповсюдження.
Внесений спільно представниками всіх фракцій на чолі з депутатами від «Слуги народу» і ухвалений консенсусом 306 голосами в Верховній Раді закон з 20 червня лежить на підписі Президента України, але досі не підписаний.
Наскільки зрозумілою і логічною є одностайна підтримка цього закону в парламенті, видавничій сфері, літературно-мистецьких колах і в цілому в суспільстві, настільки ж незрозумілим і невиправданим є зволікання з його підписанням. Адже таке зволікання не вигідне нікому, крім держави-агресора.
Тим більше, коли невиконання Конституції, яка дає главі держави на підписання закону 15 днів, намагаються публічно чи непублічно виправдати твердженнями, буцімто сам закон суперечить Конституції чи європейським цінностям.
З усією відповідальністю заявляємо, що ці твердження не відповідають дійсності.
По-перше, ухвалений Закон запроваджує дієві механізми захисту українського книжкового ринку в умовах російської агресії за допомогою чотирьох інструментів, поєднання яких не залишає державі-агресору і її структурам жодної можливості обійти закон.
Це заборона ввезення і розповсюдження книг з РФ, Білорусі і окупованих територій; перевірка російськомовних книг, що ввозяться в Україну, на наявність антиукраїнської пропаганди; заборона видавати і ввозити твори громадян держави-агресора; вимога видання і поширення книг мовою оригіналу або в перекладі на українську мову, мови ЄС, мови корінних народів України.
Застосування цих механізмів дасть можливість не лише створити нарешті незалежний від Росії український книжковий ринок, але й максимально інтегрувати його у книжковий простір Європи, зокрема, через заохочення перекладів творів європейської літератури на українську мову, а також читання цих творів мовами оригіналу.
По-друге, Закон не містить принципово нових регулювань, які вже не були б закріплені в українському законодавстві, а лише поширює їх на нові правовідносини відповідно до нагальних потреб.
Фізичний імпорт товарів з Росії вже заборонений урядом, закон лише гарантує стабільність і всеохопність цієї заборони.
Перевірка російських книг на наявність антиукраїнської пропаганди діє вже 6 років, зміни до статті 28-1 Закону «Про видавничу справу» лише поширюють цю перевірку на російськомовні книжки з третіх країн, щоб не дати Росії ввозити пропагандистську літературу в обхід обмежень.
Визначення кола осіб – громадян РФ, твори яких забороняється ввозити і видавати, дослівно повторює формулювання Закону 2310-ІХ щодо заборони концертів та фонограм російських співаків, який підписаний Президентом і опублікований. При цьому заборона не поширюється на книги, видані в Україні до 1 січня 2023 року.
Закон не містить заборон на твори російської літератури, обмеження стосуються лише громадян держави-агресора – Російської Федерації.
Зміни до статті 26 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» значно м’якіші, ніж чинні норми, що регулюють мову друкованих ЗМІ, сайтів, споживчих товарів тощо, які Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2021 від 14 липня 2021 року визнані повністю конституційними. У рішенні докладно обґрунтовано важливість і правову логіку норм цього закону. Зміни, що вносяться Законом 2309-ІХ, цілковито відповідають цій логіці і жодним чином не порушують Конституцію, оскільки не забороняють видання, ввезення, розповсюдження в Україні оригінальних творів російською чи будь-якою іншою мовою.
По-третє, частина третя статті 94 Конституції України містить чітку вимогу: якщо Президент протягом 15 днів не підписав закон чи не повернув його до парламенту з зауваженнями, «закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений».
Якщо ж згадати, що йдеться про закон, який ухвалений одноголосно конституційною більшістю парламенту в час війни і прямо стосується захисту культурно-інформаційного простору від держави-агресора, бездіяльність президента виглядає неприйнятною з точки зору не лише права, але й політичної культури, демократичних традицій, поваги до українського народу й парламенту.
У правовій державі такі ситуації неприпустимі.
Ми закликаємо Президента України виконати прямий конституційний обов’язок і невідкладно підписати закон 2309-ІХ, давши йому нарешті працювати на благо України.
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України;
Петро Захарченко, доктор юридичних наук, професор Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Олег Марцеляк, доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права Навчально-наукового Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Петро Стецюк, суддя Конституційного Суду у відставці, консультант Центру Разумкова з правових питань;
Юлія Кириченко, співголова Ради Реанімаційного пакету реформ, членкиня правління Центру політико-правових реформ;
Віктор Шишкін, заслужений юрист України, суддя Конституційного Суду у відставці, перший генеральний прокурор незалежної України;
Михайло Жернаков, доктор юридичних наук, голова правління Фундації DEJURE
Андрій Магера, заслужений юрист України, член ЦВК у 2003-2018 рр;
Леонтій Шипілов, кандидат юридичних наук, доцент, член ЦВК у 2018-2019рр;
Олександр Ковальчук, кандидат юридичних наук, доцент Навчально-наукового Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Олександр Радченко, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ;
Ігор Мамонтов, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України;
Микола Марченко, кандидат юридичних наук, провідний експерт з конституційного та виборчого права Асоціації українських правників;
Христина Ямельська, експерт з міжнародно-правового захисту прав людини Асоціації українських правників;
Станіслав Батрин, кандидат юридичних наук, голова ГО «Відкрита Україна»
