Наприкінці 2023 року підведемо підсумки євроінтеграційного прогресу України у сфері соціальної та гуманітарної політики станом на цей час. Не хочеться про сумне, тому ось давайте коротко проаналізуємо наші головні досягнення.
Та спочатку нагадуємо, що Україна набула статусу кандидата в країни-члени ЄС у червні 2022 року, а на початку листопада цього року ми отримали розгорнутий звіт, де описано стан просування станом на зараз. Власне, за результатами цього звіту Рада Європейського Союзу 14 грудня 2023 року вирішила розпочати переговори щодо вступу України до ЄС.
Так от, нижче про 3 головні досягнення у сфері соціальної та гуманітарної політики, які посприяли такому історичному рішенню.
1. Законодавство про національні меншини
Саме завершення формування законодавчої бази для національних меншин відповідно до рекомендацій Венеційської комісії та прийняття негайних і ефективних механізмів його реалізації було однією з 7-и першочергових вимог ЄС до України.
13 грудня минулого року ВРУ прийняла новий закон «Про національні меншини (спільноти) України», проте практично одразу він був розкритикований як міжнародними партнерами (зокрема, країнами-членами ЄС Румунією і Угорщиною), так і всередині країни. У червні цього року Венеційська Комісія розкритикувала закон і порекомендувала досить контраверсійні зміни, зокрема вчергове відкласти переведення системи освіти на українську мову та продовжити перехідний період.
У вересні 2023 року Рада внесла зміни до Закону, а також Кабміном було затверджено розпорядження «Про затвердження Державної цільової національно-культурної програми «Єдність у розмаїтті» на період до 2034 року», яка спрямована на створення стабільної інституційні умови на національному та регіональному рівнях для задоволення потреб та ефективної реалізації прав і можливостей осіб, які належать до національних меншин (громад) і корінних народів України, а також сприяння зміцненню соціальної стабільності, згуртованості та національної єдності українське суспільство. Прогнозований обсяг фінансування Програми на наступні 11 років становитиме понад 2,4 мільярда гривень.
У листопаді цього року у Верховній Раді було зареєстровано ще один законопроєкт, що вносить зміни до Закону про нацменшини, адже на початку року Венеційська комісія знову розкритикувала оновлення. Проте законопроект був різко сприйнятий і українськими експертами, зокрема народними депутатами, оскільки «деякі його положення суттєво погіршать функціонування української мови в окремих сферах суспільного життя на території України».
Проте, 8 грудня зміни до Закону таки були прийняті, а найбільш критиковані застереження – зняті. Станом на кінець року виглядає так, що Україна виконала свої зобовʼязання щодо законодавчої бази для нацменшин. Хоча, це питання і далі може використовуватись Угорщиною, наприклад, для блокування вступу України до ЄС.
2. Деінституціалізація
Вимога щодо переходу з інституційного догляду дітей та осіб з інвалідністю – до послуг в громадах – є однією з ключових вимог ЄС і в контексті фундаментальних прав людини, і в соціальній політиці.
Насправді, говорити про суттєвий прогрес в напрямку деінституціалізації трохи зарано, адже наразі Національний план сімейного виховання та догляду дітей в Україні ще у розробці, проте суттєвим кроком є поява політичної волі на рівні Президента, Першої Леді та ключових міністерств – реалізувати нарешті цю реформу.
Про невідворотність на цей раз деінституціалізації свідчить не лише категоричність вимог ЄC, але й постійна підтримка Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн у цьому питанні. Зокрема за її сприяння у травні цього року було створено Координаційний центр з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, який, власне, і має розробити та забезпечити виконання Національного плану сімейного виховання та догляду дітей в Україні.
Крім того, деінституціалізації сприятимуть і прийняті протягом 2023 року нормативно-правові акти, як от постанова щодо провадження діяльності з усиновлення та влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України під час воєнного стану, новий порядок визначення потреб населення у соціальних послугах, новий державний стандарт денного догляду для дітей з інвалідністю тощо.
3. Зайнятість осіб з інвалідністю
Як і у випадку з деінституціалізацією, тут ми маємо швидше журавля в небі, адже проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю, який покликаний запровадити європейські правила до зайнятості осіб з інвалідністю, наразі прийнятий лише у першому читанні. Від самого початку законотворці та експерти зіштовхнулись з шаленим спротивом з боку прихильників старої моделі, яка не просто стигматизує і сегрегує осіб з інвалідністю, але й обросла шаленими корупційними схемами. Дякуючи, насамперед, великому суспільному запиту на вирішення цього питання через стрімке збільшення осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, громадським організаціям вдається утримувати проєвропейське спрямування забезпечення прав людей з інвалідністю на працю.
Крім того, в цьому році було ухвалено План заходів зі створення безбарʼєрного простору на 2023-2024 роки, Порядок надання роботодавцям компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю, а також проводяться активно заходи для імплементації Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності і здоровʼя, що кардинально змінить сферу забезпечення прав осіб з інвалідністю, у тому числі право на працю.
Підсумовуючи на тому ж таки позитиві, побажаймо собі, щоб через рік кількість євроінтеграційних перемог у гуманітарній і соціальній сферах збільшилась принаймні втричі. Давайте спільно до цього докладемось.
Автор:
Маріанна Онуфрик, експертка проєкту Euroscope (ГО “ANTS”)
Джерело: РУБРИКА.
Публікацію здійснено в рамках програми МАТРА за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Висловлені думки належать лише авторам і не повинні розглядатися як відображення офіційної позиції Посольства
