Історично, в Україні громадянське суспільство відіграє роль потужного каталізатора та речника змін. У часи заворушень та потрясінь українці згуртовуються та об’єднуються, впливаючи як на національну політику, так і партнерів на міжнародній арені.
Пройшовши важкий і тернистий шлях до утворення власної держави на політичній карті світу у 1991 році, Україна продовжує боротись за своє право на існування досі. Тисячі українців поклали свої життя та здоров’я на вівтар незалежності.
24 лютого 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, світ побачив справжню жертовність українців. Незважаючи на неспівмірність сил, тисячі людей добровільно прийшли до армії, аби зі зброєю в руках захищати свою землю.
Перемога у війні – це не просто запит номер один в українському суспільстві, а життєво нагальна потреба для всього світу, що має об’єднувати мільйони людей. Україна адвокатує та вимагає справедливого покарання для росії – країни-агресора, яка своїм “визволенням” принесла смерті та розруху – створення міжнародного трибуналу, посилення санкцій та конфіскації заморожених російських активів. Покарання росії – це шлях до відновлення справедливості. Але справедливість має бути забезпечена і в Україні.
Про запит на справедливість та формування такого порядку денного найактивніше говорить громадянське суспільство. Громадська організація АНТС готує концепцію Держави Вдячності, обговорення якої відбулося на форумі “Сталимо Перемогу: від стійкості громадян до Держави Вдячності”. Основні принципи та напрямки роботи коментують члени команди та учасники форуму.
Соціальні гарантії та підтримка
Ганна Гопко, засновниця Мережі АНТС ділиться власним баченням Держави Вдячності: “В першу чергу, це про гідність і підтримку захисників. Це про створення інституцій та механізмів поваги, ресоціалізації та працевлаштування ветеранів. Воїни на фронті, демобілізовані ветерани, поранені, сімʼї загиблих – хочуть жити у Державі Вдячності”.
Ми всі маємо честь втілити одвічну мрію – перемога України над споконвічним агресором та сильна держава, говорить Ганна Гопко, засновниця АНТС. Йдеться про державу, де правоохоронні органи в часи війни за вказівкою керівництва не стежать за журналістами та не чинять тиск на бізнес, де ветеран після повернення з фронту не відчуває себе злиденним, де замість нових авто класу люкс в урядовців – з’являються нові реабілітаційні центри для поранених, де соціальна політика формує клас не безвідповідальних, а державотворців.
Станом на цей рік, наприклад, бюджетні видатки на соціальну політику складають 470 мільярдів гривень. Тобто, за величиною це друга бюджетна стаття після оборони. Але чи можемо ми всі сказати, що ця соціальна політика якісно впливає на життя тих громадян, яких вона начебто має захищати?
“Досліджуючи питання соціальної політики за часи незалежності, можна помітити, що вона, власне, стала однією із загроз національної безпеки це проявляється як у тому, що дуже значна частина громадян, у нас залежні від соціального захисту соціальної політики і це безпосередньо впливає на той політичний вибір, які вони здійснюють під час виборів, – пояснює Маріанна Онуфрик, експертка проєкту Euroscope, – Так, цей вибір популістичний”.
А держава – це люди, наголошує виконавчий директор АНТС Василь Сегін. В першу чергу, люди, які захищають державу на фронті. Ветеранська політика – частина соціальної.
“Ветеранська ефективна політика це якраз про оту мотивацію, яка має бути, щоб кожен солдат там кожен мобілізований, який збирається йти в армію, – говорить народний депутат Роман Костенко, – Він має чітко розуміти, а що буде далі і ми маємо розуміти, а що буде після того, коли він повернеться і в нього буде, скажімо, або це буде контузія, травма, або він не зможе потім нормально функціонувати, яка в нього буде реабілітація?”
Важливо мати чітку та ефективну ветеранську політику, яка б забезпечувала їм необхідну підтримку. Одна з ключових цілей – мотивація людей до вступу в армію. Це можна зробити, гарантуючи ветеранам та їхнім сім’ям соціальний захист, доступ до якісної освіти та медичного обслуговування, а також можливості для працевлаштування та самореалізації.
Істотне питання – визначення чітких критеріїв надання пільг ветеранам. Ці критерії повинні бути справедливими та об’єктивними, щоб забезпечити рівність умов для всіх ветеранів.
Основна мета ветеранської політики – зробити так, щоб ветерани не відчували себе обділеними та мали можливості для повноцінного життя після служби в армії.
“Держава вважає, що міністр у справах ветеранів, фактично розпорядник грошей. Ні, це інша філософія, це про обороноздатність. Це про те, щоб мій син через 10 років захотів знову захищати Україну. Бо коли його батько захищав Україну, йому держава сказала дякую, послугами, а не нічого більше,” – каже співзасновник ГО “Принцип” Масі Наєм.
Соціальна політика значно розширила свій спектр і має стати гідною тих людей, які сьогодні нас захищають, захищають наші національні інтереси і гідною їхніх сімей і їхніх дітей, вважає Маріанна Онуфрик.
Просування демократичних цінностей та врядування
Мережа АНТС вже більш як 4 роки розбудовує мережу проактивних партнерів з усіх регіонів України. Діючи, як система підтримки один одного, вона є беззаперечною основою для формування солідарної групи людей, ділиться керівник інституційного розвитку АНТС Олександр Панасюк. Ці люди здатні працювати з проблемами на місцях та поширювати практики успішних рішень в середині мережі. Розуміючи як працює врядування на місцях, маючи безпосередній доступ до впливу знизу, мережа має змогу формувати демократичне середовище де створюються пропозиції, здатні перерости в рішення національного масштабу.
Інклюзивність мережі через наявність людей, різнопрофільних організації та інших суб‘єктів впливу, уможливлює процес демократичного розв’язання проблем, коли в якості рішення зацікавлені різносторонні учасники. Це без перебільшення є унікальною пропозицією, та тим самим, визначає складніші контури суб’єктності громадянського суспільства в цілому, і що важливо, формує пропозиції національного та державного рівнів.
Малі громади є основою українського самоврядування – їх понад 90%. І наша армія складається насамперед з вихідців саме з малих громад. Тому розвиток громад – а це демократія і якісне врядування – є основними цінностями, які підтримує і просуває АНТС.
Розвиток насамперед економічний малих громад дозволить закласти підвалини для справжньої демократії. Адже успішні, самодостатні громади будуть стійкими до будь-яких спроб навʼязати зовнішнє рішення. Громади матимуть базу, для того, щоб забезпечити соціальну справедливість сімʼям наших захисників та гідно зустріти ветеранів, які повернуться з перемогою.
АНТС має вже 46 успішних прикладів підтримки громад в економічному розвитку, досягненні енергетичної стабільності та громадянського контролю над бюджетами громад та підприємств, які належать громадам.
В рамках своєї діяльності Мережа АНТС послідовно працює з темою соціальних інновацій та підтримкою молодих регіональних лідерів. За період реалізації проєкту HALLI, який розпочався ще до повномасштабного вторгнення, зараз триває друга хвиля реалізації проєкту. Керівниця проєкту Наталя Тішкова ділиться, що команда підтримує та допомагає учасникам на всьому шляху. За майже 2 роки HALLI зібрав, опрацював близько 120 команд і підтримав понад 6 проектів, 3 з них зараз реалізуються.
“Ми на етапі створення найпотужнішого руху громадянського суспільства, бо тепер ми не просто знаємо теорію, ми відточуємо практику! Але в тому і є найбільша наша відповідальність: як би не намагалися сховатися за колективними вчинками, та індивідуальні ініціативи, дії та рішення мають неабияке значення,” – говорить Наталя Тішкова.
Довіра між владою та громадянським суспільством
“Говорячи про індикатори міцності, стійкості того, що винесено, коли йдеться про сталу перемогу, ключовим індикатором стає рівень інституційної довіри, тобто рівень анонімної довіри, не рейтинг, не популярність, – пояснив Євген Глібовицький, директор Інституту Фронтиру – а довіра власне до самих інститутів”.
Інституційна довіра – це віра людей у те, що інституції діють чесно та справедливо. Але логічно, що для нарощення цієї довіри, в першу чергу, ефективно повинні працювати інституції. Суспільство і держава рухаються паралельними треками. Суспільство включилось, жертвуючи усім. Основне завдання, щоб існував цей звʼязок між державою і суспільством.
Але суспільство, яке потребує згуртованості, парадоксально опиняється роз’єднаним через брак довіри. А нестача довіри підриває основи згуртованості, роблячи спільне подолання проблем надзвичайно складним. І саме тут місце – для місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування, де виростають кадри, які завтра будуть в політиці, які завтра будуть в державному управлінні, де проявляється лідерство. Євген Глібовицький наголосив: “Місцеве самоврядування, це там де відбувається навчання суспільних відносин і в тому сенсі страшенно важливо, щоб ми не загубили тих можливостей, тих благ, яке нам дає збереження демократії на місцевому рівні”.
Закон і Конституція забороняє Україні проводити національні вибори в умовах воєнного стану. Та з місцевими виборами ситуація трохи інша, пояснює директор Інституту Фронтиру: “Всю історію української державності ми мали ситуацію коли вибори вищого рівня форматували вибори нижчого рівня. Тобто, спочатку президентські форматують парламентські, потім парламентські – місцеві. Якщо обставини будуть незмінними, ми раптом можемо опинитися в 2025 році, коли єдиним можливим тестом для української демократії можуть стати місцеві вибори”. Таким чином, саме низові рішення можуть стати орієнтиром, що буде проєктуватись на всю країну.
Тому власне питання стійкості громадян (громад) є надзвичайно важливим, адже держава не може покладатися виключно на них у питаннях безпеки та оборони. Громадяни сплачують податки, у тому числі й на утримання правоохоронних органів, Збройних сил та інших силових структур, а держава, своєю чергою, несе відповідальність за захист своїх громадян від зовнішніх та внутрішніх загроз.
Активна позиція громадян, їхня готовність до самоорганізації та самозахисту значно підвищують стійкість суспільства перед викликами, але за два роки повномасштабного вторгнення вони лише нарощуються.
Наразі Україна веде війну з росією, що є не лише загрозою для нашого суверенітету та територіальної цілісності, а й несе ризик ескалації конфлікту з НАТО або переростання його у більш масштабну війну. В таких умовах важливо, щоб українське суспільство було максимально згуртованим та готовим до будь-яких сценаріїв розвитку подій.
Нам потрібно розставляти акценти, щоб в нас не було ілюзії, що в нас все прекрасно, наголошує Ганна Гопко. “Потрібна комунікація з суспільством, адже до чого ми готуємося? До замороження? Чи ми готуємося до здачі території? Чи нам хочеться, і ми заслужили, обираючи президента, отримувати відповіді?”
Про потребу обʼєднавчого середовища на форумі звучало неодноразово. “Ми не можемо сидіти кожен в своїй бульці і надіятись на якісь кращі часи, на зусилля, що прийдуть хлопці та все за нас пороблять. Я завжди застерігала і говорила, що крім того подвигу, який здійснюють всі, хто зараз на фронті, не можна покладати на них надвідповідальність. Нам потрібно її брати на себе також, з усіх боків. І, звісно, для початку – це потрібно осмислити,” – виступила головна редакторка газети “День” Лариса Івшина. Національна ідея залишається для нас важливою та є тим “клеєм”, на якому ми тримаємось. Але варто відрефлексувати, чесно зізнатись собі, що нам потрібна модернізація, визнати свої сильні та слабкі сторони і працювати з ними, пояснює Івшина.
Кожна відповідальна дія починається з персональної відповідальності людини, яку вона здійснює до себе, в межах своєї професійної діяльності, по відношенню до людей, і світу. Фактично йдеться про чотири рівні відповідальності: особистісну, відповідальність, що взаємодіє з близьким колом, на рівні країни та на міжнародному рівні. Громадянське суспільство цю відповідальність взяло, хто наступний?
Автор:
Вікторія Кравчук, Мережа захисту національних інтересів “АНТС”
