Як громада із Сумщини витратила 100 тисяч гривень на відродження давньої місцевої традиції з вирощування цикорію і що з цього вийшло
Два століття тому..
Ще у 19 столітті місцевий меценат, поміщик Борис Золотницький, що утримував на Сумщині у Залізняку двокласну школу, був власником цегелень, винокурного заводу, мав сушарні цикорію та плантації цієї рослини. Станом на 1899 рік це було одне з восьми цикорних виробництв тодішньої імперії, Залізняк значився поруч з такими містами, як Варшава, Одеса…
«У 1896 році про Золотницьких уже йшлося як про торговців у промислових календарях у рубриці “Чай, кава, замінники”, а до слова, фабрика Якобс у Європі відкрилася лише роком раніше – у 1895 році, – розповідає ініціаторка та розробниця цикорногои проєкту Ірина Варламова. – Цю інформацію ми дізналися з архіву бібліотеки».
Бібліотека як осередок цикорного проєкту
Восени 2019 року публічна бібліотека Верхньосироватської сільської ради подала свій бізнес-план розвитку села на Всеукраїнський конкурс «Неймовірні села-2019» і, обійшовши 115 суперників… перемогла!
«Залізняк відтоді має звання «Неймовірне село – 2019» за версією онлайн-видання Agroportal.ua. Ми розробили проєкт з відновлення цикорної справи. Не у промислових масштабах, а у крафтовому її варіанті. В основу бізнес-ідеї лягли проведення майстер-класів на базі цієї бібліотеки, щоб вона ожила, щоб, власне, і громада ожила. Сам конкурс був цікавий: проходив у кілька етапів, а фінал відбувся у Києві у вигляді захисту проєктів перед експертами. Ми все пройшли, здобули перемогу й 100 тисяч гривень на старт», – розповідає Ірина. – Ці кошти використали на придбання інвентарю та обладнання для вирощування, переробки і приготування цикорію».
Бренд підтримали тоді 7 родин. Усі вони засіяли цикорій на своїх ділянках. Коли зібрали, приносили у бібліотеку, де його висушували та обсмажували. Так, звичайна бібліотека стала осередком цикорної справи. До речі, для Сумщини це екзотика, бо масово вирощують його на Житомирщині та півночі Хмельницької області.
«Традиційну технологію приготування цикорію відтворили завдяки архівам та розповідям старожилів. Справа набирала обертів. Для туристів проводили екскурсії, майстер-класи та дегустації. Так воно пішло в екскурсійно-туристичний напрям. Це все перепліталося з розповідями з історії. Пізніше, створили невеликий музейний куток, де був і старовинний посуд, в якому зберігався цикорій, і вишивка».
Проєкт, що зародився у бібліотеці, гарно розгорівся і позитивно вплинув на громаду. Місцеві отримали ковток свіжого повітря – приїжджали туристи, з’явився рух у селі. Громада зрозуміла, що це можливість популяризації громади.
«Влада почала більше підтримувати і нам вдалося отримати фінансування на ремонт приміщень. Ми відремонтували стелю, стіни, перестелили лінолеум, стало приміщення привабливим і ми навіть проводили там фотовиставки. Було багато гостей. Часто нашим проєктом цікавилася преса. Ми мали грандіозні плани. Попри те, що коли проєкт стартанув почалася пандемія, все ж ми рухалися далі.
За словами Ірини Варламової, мета проєкту у тому, щоб відновити вирощування цікавих традиційних культур, зробити Залізняк туристично привабливим місцем та показати іншим, як одна ідея може змінити все життя громади.
Вимушена пауза
Через повномасштабне вторгнення проєкт довелося поставити на паузу.
«Наш населений пункт знаходиться за 35-40 км від кордону з агресором. У березні недалеко від бібліотеки був підірваний ворожий танк. Через село пройшло багато техніки, а зовсім поруч були бойові дії. Том зараз все на паузі. Розглядали варіант релокації бізнесу, але потім зрозуміли, що наша родзинка саме у тому, що ми відроджуємо цю справу на Сумщині. Тепер ми знаємо, що цей проєкт цінний для громади і як його розвивати, тому обов’язково відновимо, сподіваємося уже навесні, – каже жінка. – Взагалі це мало перерости у крафтову точку з розвитком. У нас навіть було навчання спільне із Сумською торгово-промисловою палатою по крафтовій продукції. І люди прийшли на навчання вже вмотивовані робити кооператив та співпрацювати з місцевим фермером, виходити на новий рівень. І хоч лютий поставив це на паузу, ми віримо, що все попереду і, що наша історія надихне інші громади. Бо неважливо хто і в якій сфері працює, адже можна ініціювати класні проекти будь-де».
Плани, які варто втілити: кооператив, цикорна кав’ярня та колаборації з брендами
Зелений маршрут для туристів, бібліотека-кав’ярня з різними напоями на основі цикорію та традиційними українськими смаколиками – все це у найближчих планах.
«Ми йшли до того, що зробити справжню крафтову кав’ярню з різними напоями на основі цикорію та десертами до них. Для цього треба було оформити всі дозволи, щоб це була справді продукція зареєстрована за всіма нормами. Планували створити місцевий кооператив, хотіли аби люди цим займалися і мали копійчину. І звісно, після кооперативу, наступним кроком була б кав’ярня. Люди цінують наш продукт. Він екологічний і має багато корисних властивостей. У нас намічалися класні колабароція. Наприклад, на Полтавщині працює класна майстриня Оксана Дорошенко робить панянки (авт. – святкові пряники у формі півників, янголів, дівчат, прикрашені традиційними розписами). Та впевнена, що все це ми все одно втілимо!»
Кілька цікавих фактів замість після мови..
Цикорій – це історична культура Сумщини чи завезена? Однозначної відповіді нема. Але коли ми вивчали це питання: працювали з архівами, опитували старше покоління, тому у 90%, коли мова йшла про культуру заварювання цикорію – всі знали як його використовувати.
«У 2020 році методикою приготування цикорію, яку відродили на Сумщині зацікавилися фахівці Центру нематеріальної культурної спадщини. Дослідники організували мініекспедицію на Сумщину. Зібрали чимало матеріалу. У результаті цикорій із Залізняків увійшов в регіональну нематеріальну спадщину. Щоправда, дослідження ще тривають. Варто зазначити, що напій із цикорію некласичної методики приготування увійшов у збірник про культурну гастрономічну спадщину Сумщини. Раніше це був один із найпопулярніших домашніх напоїв. У народі цикорій це що? Це петрів батіг, він є дикий майже у кожному регіоні Україні. Тому люди це пов’язують з давнім спадком», – підкреслила Ірина Варламова.
