27.03.2023

На шляху до євроінтеграції:  що не так із захистом прав дитини в Україні?

Що треба зробити для повноцінного і щасливого життя мільйонів дітей вже сьогодні, аби не втратити дорогоцінний час та забезпечити дієвий захист їхніх прав. Захист прав дитини є одним із найважливіших пріоритетів у нашій державі, бо ставлення до дітей, рівень їхньої безпеки та захищеності, стан всебічного розвитку є показниками цивілізованості та гуманності суспільства.

Провідні експертки та правозахисниці обговорили проблеми у питаннях захисту українських дітей та шляхи їх вирішення під час онлайн-вебінару «Євроінтеграція для захисту прав дитини. Кому потрібні українські діти?».

«У червні минулого року Україна отримала статус країни-кандидата на вступ до ЄС, а разом з тим – ряд рекомендацій та завдань, аби  возз’єднатися з нашою європейською родиною. Ми досягли того рівня наближення до Європейського Союзу, коли постають дуже фундаментальні питання, заради яких створювався ЄС. Власне, це саме ті європейські цінності, за які ми почали боротьбу ще в 2013 році, – сказала Маріанна Онуфрик, аналітикиня гуманітарного блоку проєкту EuroScope, радниця з питань адвокації БФ «СОС Дитячі Містечка Україна».

Не для «галочки»: права дитини та євроінтеграція

Україна затвердила низку законодавчих ініціатив з метою покращення ситуації з правами дитини та ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, а також приєдналася до трьох Факультативних протоколів до Конвенції. Крім того були схвалені Паризькі зобов’язання щодо захисту дітей від незаконного вербування або використання озброєними групами.

«Поряд з тим Україна має один із найвищих показників інституалізації дітей у світі (близько 1,5 % усіх дітей), що викликає серйозне занепокоєння та потребує невідкладного вирішення», – каже Маріанна Онуфрик. – Усі діти включно з дітьми з інвалідністю та з соціально незахищених груп, мають рівні права жити зі своїми сім’ями та в громаді. Інтегровані системи захисту дітей, включаючи ефективну профілактику, раннє втручання та підтримку сім’ї, повинні забезпечувати дітям, які залишилися без батьківського піклування або ризикують його втратити, необхідні умови для запобігання розлученню з сім’єю. Європейська стратегія з прав дитини була затверджена Європейським Союзом у 2021 році.  Вона буде одним з найважливішим нормативно-правових актів, на які ми маємо рівнятися».

За її словами Європейська комісія запрошує країни-члени сприяти розробці національних стратегій і програм для прискорення деінституціалізації та переходу до якісних послуг догляду в сім’ї та громаді, включно з належним акцентом на підготовку дітей до виходу з опіки, в тому числі дітей-мігрантів без супроводу.

«1,5% українських дітей перебувають в системі інституційного виховання, тобто вони не отримують догляд і виховання в своїх сім’ях, а вони перебувають в інституціях, або як ми звикли казати – інтернатах. У 2018 р. Україна затвердила Стратегію реформування системи інституційного догляду і виховання дітей і з того часу більшість закладів стало називатися пансіонами, ліцеями, прибрали це слово «інтернат», але по суті нічого не змінилося».

 

Права дитини в Україні. За якими параметрами ми не відповідаємо вимогам ЄС?

Одна з головних гарантій безпеки є дотримання стандартів прав людини, демократії. І саме тут права дитини відіграють дуже важливу роль. Основним документом міжнародного права є Конвенція ООН з прав дитини.

«Минулого літа відбулася чергова сесія комітету ООН з прав людини, який надав дуже багато рекомендацій Україні і я дуже рада, що ці рекомендації є. Саме вони мають стати орієнтиром України в питаннях приведення стандартів прав дитини до міжнародних і, відповідно, наближати таким чином і до вимог, які для нас ставить Європейський Союз, – каже Марія Ясеновська, президентка Харківської обласної фундації «Громадська Альтернатива, – На жаль, на рівні українського законодавства, на рівні правозастосування діти не розглядаються як суб’єкт права, а розглядаються лише як об’єкт захисту. Діти об’єкт захисту та опіки, а не суб’єкт, який має права. Діти не були в центрі уваги політичної еліти України».

За словами експертки Україна багато років не виконує одну з ключових рекомендацій Комітету – спеціального Омбудсмена з прав дитини.

«У нас є радники Президента з питань прав дитини, але це не відповідає так званим Паризьким принципам подібних структур. Потрібна спеціальна структура, яка цілеспрямовано займатиметься захистом прав дитини. Ще один пункт, який завжди зустрічається в рекомендаціях Комітету – це міжвідомча праця, координаційний орган, який допомагав би координувати роботу різних органів виконавчої влади стосовно прав дитини та інших ситуацій з дітьми».

Також даний Комітет наголошує на ще одному важливому пункті – це моніторинг дотримання прав дитини не тільки на рівні громадських організацій, але й на рівні державних структур. Це дозволить знати яка ситуація, які є проблеми, які ставити перед собою задачі, щоб ті проблеми вирішити.

 

Чому інтернати не про захист?

Інтернатна система неефективна, вона дає дитині дуже умовний захист.

«Діти виживають як можуть в умовах інтернату, який не є про захист, а виключно про те, що треба забити ліжко-місця і відпрацювати бюджет виділений на це», – каже Олена Розвадовська, очільниця БО «Голоси дітей». – Ми тягнемо в сучасну історію, євроінтеграційну цей спадок радянської системи у вигляді великих анклавів, бездушних, безправних. Вони були створені тоді, коли треба було велику кількість дітей, батьки яких були розстріляні чи репресовані, щоб виховати цих дітей швиденько «правильними» комуністами».

Що ж робити зараз? Піклуватися і підтримувати біологічну сім’ю.

За її словами, коли ми говоримо про деінституціалізацію, ми в тому числі говоримо про реінтеграцію тих дітей, які перебувають в закладах інституційного догляду, повернення їх в родину.

«В чому воно полягає? У підтримці біологічної сім’ї. Починатися це все має з того, що ми повинні зробити індивідуальну оцінку потреб кожної дитини й індивідуальну оцінку потреб кожної сім’ї, звідки ця дитина вийшла. Тобто, оцінити, що потрібно зробити в системі для того, щоб ця дитина повернулася в свою біологічну родину».

Та у випадках, коли біологічна сім’я не може відповідати потребам дитини, потрібно розглядати альтернативні сімейні форми виховання.

«І власне в нас в законодавстві є чітка пріоритизація, тобто ми знаємо багато форм. Перша – усиновлення, це коли дитина, яка є сиротою або позбавлена батьківського піклування набуває прав фактично як біологічна дитина. Наступна форма – це опіка й піклування, це коли дитина потрапляє в сім’ю близьких родичів, або принаймні людей з якими дитина раніше контактувала, щоб не було такого стресу. Наступне – це прийомна сім’я: від 1 до 4-х дітей. Це уже здійснюється такий професійний відбір, власне як на усиновлення, відбувається професійне навчання. І ще одна форма – дитячий будинок сімейного типу до 10 дітей», – каже Маріанна Онуфрик.

Існує міф, що в інституціях українських, в тих закладах яких потрібно закрити – це в основному діти сироти або діти позбавленні батьківського піклування

«Але ситуація зворотна, якраз 92% дітей мають живих біологічних батьків… Основною причиною потрапляння дітей у заклади інституційного догляду в нас є соціальна причина: бідність, безробіття, коли одинока мама, тобто батьки не справляються з виконанням своїх обов’язків. Вони або самі добровільно віддають, або у них вилучають цих дітей».

Варто зазначити, що Українці не поспішають усиновлювати малечу. І не тому, що не хочуть дітей, майбутніх батьків лякає довга та складна процедура.

«Останні роки в Україні кількість усиновлень скоротилася. Під час повномасштабного вторгнення ця цифра ще зменшилася. Але причина не лише у військовій агресії росії, є нарікання на те, що процедура складна, довга, дуже важко збирати документи, – каже Катерина Грищенко, аналітикиня фундації «DE JURE».

За словами Маріанни Онуфрик під час відбудови та відновлення України потрібно враховувати, що варто не відновлювати інтернати, а вкладати кошти у розбудову системи послуг, які дозволять підтримувати біологічні сім’ї і розвиток альтернативних сімейних форм.

«Ми повинні дуже чітко артикулювати до наших міжнародних партнерів, що не треба відбудовувати інтернати чи будувати нові, як це зараз відбувається. Наприклад, обласна рада Волинської області виділяє 240 млн на ремонт інтернату. Краще вкладати ці гроші у створення послуг: послуга соціального супроводу, денного догляду не тільки для дітей з інвалідністю, наприклад, та в підтримку саме сімей біологічних і сімейних форм».

 Ще один виклик сучасності – повернути дітей

Згідно з даними Державної служби статистики, на початку повномасштабного вторгнення в Україні було 7 млн 349 тис. дітей. 2,3 млн – з них дітей виїхали за кордон в країни Європи.

«Кожна дитина є надзвичайно велика цінність, про яку ми маємо дбати вже зараз, і думати проте, як повертати», – каже Маріанна Онуфрик.

З початку повномасштабного вторгнення є випадки незаконного вивезення дітей агресором. За інформацією правозахисників від 240 тис. до 700 тис. дітей. Нині вони знаходяться на території російської федерації або  Білорусі і потрібно зробити все можливе та неможливе, аби малеча повернулася додому.

За словами Дар’ї Касьянової, Голови правління Громадської спілки «Українська мережа за права дитини» на сайті «Діти війни», є офіційні цифри –  це 16 тис. 220 дітей, які вважаються зниклими чи викраденими.

«Але ми бачимо, коли повертаємо дітей, що кількість дітей буде більшою. Щодо категорій дітей, які депортовані чи які перевезені на тимчасово окуповані території, перш за все це діти в закладах, інтернатні заклади, але це невелика кількість дітей, в порівнянні з іншими категоріями дітей. І зараз навіть можна сказати, що є декілька випадків, коли діти були в інтернатних закладах і були депортовані в росію чи вивезені на тимчасово окуповані території були повернуті. Друга група – це діти, які дійсно втратили батьків і вони були вивезені до росії. Третя група дітей – це діти, які були відправлені в табори. Четверта група, найскладніша – це діти, які з початку війни залишились на окупованих територіях, наприклад, Маріуполь, коли їх батьки пішли захищати країну, потрапили в полон, діти перебували в родичів, які не хочуть повертати дітей. Проте є випадки, коли нам вдається повертати і цих дітей».

Цифри і справді жахаючі. Так, експерти наголошують, що частина території України перебуває в окупації і лише після звільнення цих територій можна буде розуміти повну картину. Тому припускають, що мова може йти про у рази більшу кількість випадків викрадень.

Публікація здійснена в рамках Програми MATRA за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Висловлені думки належать лише авторам і не повинні розглядатися як відображення офіційної позиції Посольства

Поділитись в соцмережах