Вони мріяли відпочивати тут від повсякденної метушні: наповнюватися природою та спілкуванням з нею. Два роки тому подружжя Олена та Роман Жук запалилися спільною ідеєю створити заказник «БерегЗакарпатського моря», аби зберегти цю перлину Карпат для наступних поколінь. У травні 2022 року Роман, який пішов добровольцем на фронт, загинув. Після смерті чоловіка Олена та друзі їх сім‘ї, команда CHYSTO.DE не відмовились від мрії, яка стала спільною для тисяч українців» – аби «Закарпатське море» стало заказником.
Наприкінці жовтня спільно з науковцями з Української Природоохоронної Групи ГО «CHYSTO.DE» подала клопотання щодо створення ландшафтного заказника місцевого значення «Берег Закарпатського Моря» до Закарпатської обласної військової адміністрації, 15 вони грудня отримали підтримку депутатів. І вже у січні очільник області підписав розпорядження про затвердження Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Берег Закарпатського моря».
Місія: «Врятувати Вільшанське водосховище»
«Це тут геть поруч! Годинка часу на все-про-все. Давай з’їздимо… я покажу тобі чарівне місце», – якось під час подорожі запропонував Роман дружині.
«Це так давно було. Можливо, у 2011 році. Роман з друзями ходив у похід в Карпати і повертаючись додому вони заїхали на водосховище. На той момент воно було спущене і я пригадую, як він захопливо відгукувався про цю місцину. Його вразила велика кількість намулу, величезні тріщини на дні, мов велетенська пустеля серед Карпат та багато сміття біля греблі. Однак тоді, певно, ми не були ще на стільки свідомими і далі сімейних «ай-яй-яй» і «ой-йой-йой» нічого не пішло», – пригадує Олена. – І тільки в жовтні 2020-го, коли ми повертались з сімейного відпочинку в будиночку на дереві, Рома згадав про водосховище і про те, що воно геть поруч. Вмовив поїхати. Я пригадую, що навіть власник садиби відмовляв нас їхати восени, радив зробити це влітку. Але коли серце кличе, нічого не вдієш. І Ромка добився свого. А я закохалась і в місцину, і вкотре в свого Чоловіка. Це було 5-го жовтня 2020 року. То була моя перша зустріч із Закарпатським морем. Ми присіли на березі. У воді хлюпотіли порожні пляшки й інше сміття. Пам’ятаю, як прихилила голову до його плеча і кажу: «Хочу
приїхати сюди у свій День народження, повісити гамак, взяти книжку і провести увесь день у цій тиші і без зв’язку. Але спочатку потрібно прибрати!» З останньої фрази ми весело всміхнулись. А потім Роман каже: «А уяви, якщо б ми дійсно прибрали усе це сміття і створили тут заповідник!?» З того часу ми жили цією мрією кожен день, настільки сильно нас у себе закохало Вільшанське водосховище. І тепер шукаю своє серце серед того всього, що там накидали люди».
Саме це і дало поштовх до нового екоруху з порятунку «Закарпатського моря». Подружжя вирішило влаштовувати екопікніки. Охочих допомогти кликали у таємниче місце.
«Написала перший пост у Фейсбуці, не розказуючи про локацію, запросила небайдужих приєднатися до екопікніка в неймовірно 
гарному місці. Людей це зачарувало – і в нас на першому пікніку було 25 чоловік. Під час збору сміття закінчилися пакети, тому там же одразу й вирішили організувати наступний захід. Повернулися через тиждень. Дозбирали».
Формат екопікніків так сподобався людям, що на захід з’їжджалися з усіх куточків України.
Екологічна ініціатива з порятунку «Закарпатського моря» CHYSTO.DE
Якось вони в небо підняли дрон і побачили гори сміття, проаналізували ситуацію і зрозуміли: це мікромодель того, що відбувається у всіх Карпатах
Так, народилася громадська ініціатива «Chysto.de», яка кликала на прибирання берегів «Закарпатського моря». Бо як казали самі ініціатори – те море треба спершу відкопати з-під тонн сміття.
«CHYSTO.DE – це пробудження і величезна любов. А ще це особлива синергія мальовничого куточку Карпат та фантастичних людей. В одному з коментарів Роман сказав, що з найкращими людьми Він познайомився саме на цій локації, пораючись у смітті. Насправді, так про екопікніки відгукується більшість з тих, хто побував там хоча б раз. Потрібно бути максимально свідомим та відкритим до світу, щоб зрозуміти, що від твоїх маленьких щоденних дій залежить дуже багато. На берег Закарпатського моря приїздить той, хто готовий творити зміни на краще, не звинувачуючи, а виправляючи чужі помилки, – каже Олена. – Екородина, так ми усі називаємось. І на сьогодні вона налічує тисячі людей з різних куточків України. Наші прибиральчани прокидаються о 4-5 ранку та долають сотні кілометрів, щоб стати частинкою екопікніка. Люди їдуть з різних куточків Закарпаття, Львова, Чернівців, Києва, Вінниці, Одеси, Черкас… Приїздили навіть зі Словаччини та Німеччини».
Зі щирого бажання подякувати кожному, хто вирішив розділити їх мрію, подружжя щоразу продумовало цікаве дозвілля.
«Хотілося, щоб ті, хто витрачають свої вихідні на прибирання сміття, поїхали додому нехай втомлені, але заряджені особливо доброю та позитивною енергією. Тож окрім прибирань та еко лекцій ми ходили в походи, відвідували музей «Старе Село» в Колочаві, вчились надавати домедичну допомогу, практикували йогічне дихання, сміялись зі стендапу ворогам на зло, роздумували про цінності та трансформацію життя і ще багато цікавого. Наш син Серафим започаткував ідею запрошувати на берег артистів та музикантів, щоб прибирати під музику і привертати ще більше уваги до проблеми. Медійність в питанні екології надзвичайно важлива. Адже чим більше свідомих людей довкола, тим легше дихається природі. Тому важливо говорити про це з найрізноманітніших джерел і в найрізноманітнішому форматі. Бо часто ми просто не задумуємось над своїми діями та їх наслідками. Ми щиро вдячні Hudaki Village Band, Чаламада, Христина Шукаль, Аліні Паш, Анця, Рокаш, Марині Круть, Остапу Дрівко, Алану Бадоєву, The Maneken, Євгену та Наталі Сінєльніковим, усім теле- та радіо ведучим, усім медійним людям, які усвідомлюють важливість даної теми і підтримують екопікніки інформаційно».
За два роки часу провели вже 17 заходів, більшість з яких дво- та триденні. З берега було вивезено понад 110 тонн відходів, левова частина яких поїхала на переробку.
«А ще ми зрозуміли, що потрібно цю територію охороняти якимось статусом, щоб її не знищили.. ми маємо приклад Солотвино, Шипіт і т.д., коли ти йдеш ніби до природи, але не відчуваєш себе в ній. Не хочеться, щоб тут було так само. Але поряд з тим є мрія розвивати села, які є довкола. Зараз чимало місцевих людей виїжджають на заробітки. Тут бідні високогірні села. але в них є унікальна культура і смачна кухня, колоритні садиби, власні традиції. Хочеться це розвивати, піднявши з глибини.
У 2023 році людей знову покличуть на екопікніки
2023 рік стане вже третім сезоном екопікніків, покликаних прибрати неймовірне красиве Вільшанське водосховище. Вже навесні буде продовжено формат екопікніків.
«Ми продовжимо свою діяльність безпосередньо на березі. Формат, швидше за все, залишимо без змін. Маємо нові ідеї та запити, то ж впроваджуватимемо їх в життя. Зокрема, за ці два роки ми провели три екопікніки в партнерстві з ГО On3Wheels за участі людей на інвалідних візках. У цьому році плануємо активніше співпрацювати в цьому напрямку та вже маємо певні домовленості. Також отримали запити від військових на спільні екопікніки для сімей військовослужбовців та поранених побратимів, які перебувають на реабілітації. Екопікніки об’єднують зовсім різних людей і це надзвичайно важливо та цінно», – говорить жінка.
До речі, до ініціативи вже встигли доєднатись кілька десятків найрізноманітніших організацій.
«Ми переконані, що нам ще знайомитись і знайомитись з класними українцями. Також для нас цінний досвід закордонних активістів. І якщо відверто, ми готуємо один цікавий проект, але про нього поки не готові розповідати. Наразі ми доєднувались до прибирань на річці Боржава, де були представники з Угорщини та Румунії. Також вивчаємо досвід встановлення уловлювачів для сміття закордоном, щоб обрати найкращу практику для норовливої річки Тереблі».
Олена зазначає, що хоча це і може звучати дивно, але саме сміття на берегах спонукало до дій, щодо збереження даної місцини.
« І в той же час, сміття стало однією з найголовніших перепон. Я поясню. Справа в тому, що ми витрачали надто багато часу на подолання саме сміттєвої навали:
- Організація екопікніків забирала увесь наш час, адже перші 5 заходів ми організовували з Романом самотужки, тільки в парі;
- Комунікація з місцевими жителями та головами сільських громад, адже ми проживаємо в Мукачеві і не мали знайомих в тих гірських селах;
- Комунікація з обласною владою, Департаментом екології, Держекоінспекцією, Міністерством екології
Ми прагнули якнайшвидше запустити механізм боротьби зі сміттям у дію й тоді розпочати роботу над заповідником. В червні 2021 ми мали ряд зустрічей із Закарпатською ОДА та представниками обласної ради, де просили підтримки в пошуку оптимально грамотного рішення, щоб вберегти унікальну в екологічному, естетичному, культурно-історичному планах місцину. На той момент ми чули фрази: «Треба подумати». Час показав, що кожен думав про своє. Ми з командою розпочали цю роботу самотужки, заручившись підтримкою провідних природоохоронців України. Я щиро хочу подякувати команді «Чисто.Де», науковцям з Української Природоохоронної Групи, «Екологія.Право.Людина», Дунайсько-Карпатської програми. Завдяки проробленій цими людьми праці, ми маємо під захистом ще один осередок дикої природи. Хоч попереду ще багато роботи, щоб це рішення не було просто на папері».
Об’єднуватися заради збереження унікальних природних комплексів
Ще до офіційно створення заказника, команда CHYSTO.DE спільно з науковцями та просто небайдужими взялася за здійснення науково-дослідних робіт та поширення екологічних знань.
Олена наголошує, що усі їх акції на Вільшанському водосховищі – це така мікромодель відповідального громадянського суспільства.
«Там, на березі Карпатського моря, здається, що у нас ідеальна країна. Навколо освічені, свідомі, круті люди. Жаль, що коли повертаємося додому, кожен у своє місто, ситуація трохи відрізняється. Охоронне зобов’язання тієї місцевості покладено на Хустський лісгосп. Але ми віримо в те, що місцеві жителі та громадськість, яка зуміла об’єднати зусилля задля порятунку даної місцини від сміття, зможе об’єднатись і задля збереження унікальних природних комплексів. Мрію про те, щоб ми ставали свідомішими у ставленні до природи, не під’їздили на авто до самої води, не розпалювали багаття, де нам заманеться, не залишали по собі сміття, не вмикали гучної музики. Кожен з нас повинен усвідомити, що ліс – це дім для інших живих організмів і поводитись у ньому варто так, як ми б хотіли, щоб гості поводились у нас вдома».
Минулої осені волонтери вже допомагали науковцям в дослідженнях території.
«Вони мали кодову назву «фотолови». Справа в тому, що у нас є прибиральчани, які люблять прибирати в найпотаємніших закутках і на одинці. Ми з вами вже говорили про тишу. Так от власне повага і тиша винагороджуються кадрами з фіксації життя рідкісних видів тварин. Так на
знімки наших фотоловів потрапили КОРДУЛЕГАСТР, РОЗАЛІЯ АЛЬПІЙСЬКА, ТРИТОН КАРПАТСЬКИЙ і ще ціла купа рідкісних, занесених до Червоної книги України або тих, що перебувають під захистом Бернської конвенції, представників рослинного та тваринного світу. Щодо екологічних знань, то кожен наш екопікнік це про сортування відходів, свідоме споживання, популяризацію концепції zero waste та в цілому любов до рідного краю, природи та всього живого. В команді CHYSTO.DE є еколог Іванна Трофименко. Вона проводить еко ігри з найменшими учасниками наших заходів, а також ділиться знаннями у форматі еко лекторію безпосередньо на березі Закарпатського моря. Насправді це ідеальний досвід! Коли ти бачиш цю мальовничу природу, скривджену людьми, в тобі щось перевертається. Додайте до цього практичну роботу по сортуванню та розчистці, плюс нові знання з лекцій і людина повертається додому зовсім інакшою, переосмислюючи своє ставлення до сміття і в себе вдома. Ми також мріємо про сталий розвиток місцевих громад і, зі свого боку, намагаємось популяризувати цікаві локації довкола водосховища, ділимось контактами власників садиб, знайомимо з локальною закарпатською кухнею. Бо переконані, розвиватись можна тільки тоді, коли знаєш, любиш і бережеш своє, рідне».
Ландшафтний заказник місцевого значення «Берег Закарпатського моря».
Наприкінці жовтня спільно з науковцями з Української Природоохоронної Групи ГО «CHYSTO.DE» подали клопотання щодо створення ландшафтного заказника місцевого значення «Берег Закарпатського Моря» до Закарпатської ОДА. 15 грудня активісти отримали підтримку депутатів, і вже у січні очільник області підписав розпорядження про затвердження Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Берег Закарпатського моря».
«Це результат командної роботи і я дуже ціную тих, хто є на цьому шляху. Наша команда немає досвіду з облаштування заказників. Ми звичайні люди, і кожен працює у своїх сферах. Але нас об’єднує завжди любов до подорожей. Ми всі дуже різні, але обожнюємо нові місця. І нині вивчаємо отриманий досвід і як його можна використати. Ділимося думками, як ми це все бачимо. Просто наш заказник – це на стільки унікальна місцина, що неможливо взяти конкретну модель і перенести. Це буде неправильно. Хочемо опрацювати все максимально, щоб використати всі плюси «Закарпатського моря» і мінімально нашкодити. Заказник має не лише дивовижні краєвиди, але і унікальну історію. Раніше тут не було водосховища. Це було село, але коли запланували будівництво греблі, то людей виселили. А ще трохи вище по річці є музей лісу і сплаву, який теж планують відновлювати. Це ще й історія бокорашів, які сплавляли по річці Теребля ліс. Предки були мудріші за нас, вони зрубували ліс взимку і сплавляли його ріками повесні, щоб не провокувати пришвидшення ерозії ґрунтів, та менше втручатися у природу. Вони були ближчими до природи і відчували її. А ще людям варто знати і про унікальну гідроелектростанцію побудовану на двох річках. Вона має міжнародну історію: найвисокогірніша в Україні і єдина в Європі, яка працює на двох річках. Тому там є багато про що розповідати. Також є ідея створити тут екомузей та освітній центр, де можна розповідати про природу й енергетику. Музей може розташовуватися в одній із сусідніх громад з водосховищем. Щось дуже оригінальне, інтерактивне та пізнавальне, що дозволить цікаво провести час як дітям, так і дорослим. Зараз я щодня прошу сил, щоб змогти втілити в життя усе заплановане Віримо, що знайдемо сили втілити все».
І хоча попереду ще великий шмат роботи, адже команді потрібно зрозуміти як максимально не втручатися в природу, та екостежки і водосховище вже приваблюють чимало туристів
«Ми розуміємо що там йдуть потоки туристів, що місце стало популярним і ця популярність наростає. Зараз потрібно грамотно ці потоки скерувати задля меншої шкоди природі. Такі території вимагають особливого ставлення. Тому у кожного з нашої команди є спеціальна папка, куди ми збираємо цінні для нас приклади та матеріали, обговорюємо все, комунікуємо з науковцями. Їм розповідаємо, що нам подобається, що чіпляє і що ми б хотіли. Потім будемо вибудовувати концепцію, слухати при цьому різні думки і врахувати усі нюанси. Мета – щоб це було не просто на папері заказником, а дійсно все працювало. А головне, щоб люди там змінювалися і продовжувалася ця тактика виховання українського свідомого суспільства. Адже людина має найперше любити те, що вона має. Бо коли ти любиш, ти не завдаєш шкоди та болю».
«Берег Закарпатського моря» через 5 років… який він?
Недоторканна природа, туристичні екостежки, що ведуть в навколишні села, та екологічний музей – таким мріє побачити заказник Олена через 5 років.
«Найперше, що я вам скажу, що я б щиро хотіла бачити там свідомих та щирих людей у якості відвідувачів. Тих, які будуть шанувати та дбайливо оберігати дану місцину і ті всі зусилля, які ми з командою та тисячами інших людей докладаємо, щоб зберегти ту природу. Однозначно, я усвідомлюю, що дана локація стане більш відвідуваною. Тому важливо зробити усе так, щоб кожен, хто приїде сюди на відвідини, якнайменше втручався у природу. Хотілося б, щоб еко стежка розповідала про села та побут місцевих жителів, які жили в долині Тереблі до появи водосховища, історію бокорашів, які сплавляли річкою ліс, цікаві факти з побудови Теребле-Ріцької ГЕС, про рідкісних рослинок і тваринок, які облюбували для себе цю територію в якості дому і, можливо, історію боротьби зі сміттям».
Але нині є першочергові завдання. І серед основних – це тісна співпраця з науковцями та
природоохоронцями.
«Хочеться максимально грамотно вберегти, захистити та сприяти відродженню тієї унікальної екосистеми, що є на березі Закарпатського моря. Важливим для нас є питання встановлення уловлювача та очищення території водойми від сміття. Прагнемо активнішого залучення громад до прибирання території та еколекцій. Маємо величезні сподівання на дітей та молодь, тож працюватимемо над розробкою та впровадженням креативних еко занять з дітками в садочках та школах! – завершила розмову Олена Жук.
Довідка: Вільшанське водосховище
Це водосховище називають по-різному:
- Теребле-Рикское – на честь двох річок, що дали йому народження.
- Вільшанське або Вільшанське – в честь с. Вільшани, в районі якого русло річки Тереблі перекрили бетонною греблею.
- Закарпатське море. Через його вражаючі розміри: 9 км в довжину і 1 км в ширину.
Вільшанське водосховище розташоване в селі Вільшани на Закарпатті, неподалік від села Колочава. Найкраще доїхати спочатку до міст Хуста або Тячева, а тоді місцевими автобусами безпосередньо до Вільшан.
