Презентований Європейською комісією горизонтальний стратегічний план відбудови України RebuildUkraine – потужний політичний сигнал для відновлення країни.

Заквітчані українські хустки, що вже понад 100 років одягають жінки з канадського племені Крі, у знак дружби між переселенцями з України та місцевим корінним населенням, сьогодні стали ще й символом солідарності та підтримки.

Купівля державних військових облігацій – це інвестиція в українську перемогу

Перемога України над росією важлива не лише для нашої країни, а і для геополітики в цілому.

Команда Мережі захисту національних інтересів «АНТС» доєдналася до загальнонаціонального флешмобу і «одягла» мурашку на логотипі у рожеву панаму.

Скільки українців вірять у перемогу та чому перемога України – потужний сигнал для світового авторитаризму –  розповіла  в французького ефірі «VIENS FROM UKRAINE» очільниця Мережі захисту національних інтересів «АНТС» Ганна Гопко.

Кремль потрапив у власну пастку дезінформації, яку ця імперія зла та брехні розставляла вже протягом довгого часу.

Мережа захисту національних інтересів «АНТС» підтримує заклик українських журналістів та правозахисних організацій відсторонити від участі в національних телемарафонах ведучих, які багато років підігрували ворогу та поширювали кремлівську пропаганду.

Загинув через три дні після весілля: українські захисники Валерія Карпиленко та її коханий Андрій одружились у стінах маріупольського заводу «Азовсталь».
Через три дні після одруження Андрій загинув під час чергового штурму заводу окупантами…

Уся наша команда висловлює найщиріші почуття Валерії з приводу тяжкої втрати. Молимося за Вас! Молимося за Україну.

Рік тому проект «Харизма UA» завітав до Маріуполя і там наша команда особисто познайомилася та поспілкувалася із захисницею, поетесою Валерією Карпиленко.  Її поезія про жінок, море, війну та, звісно, дива наповнена любов’ю і мріями про Україну.
Інтерв’ю Валерії сповнене любові до рідної країни та рідного Маріуполя.

Публікуємо сім найяскравіших моментів з цієї розмови:

1. “Писати я почала із самого дитинства. Мене виховували бабуся з дідусем і вже тоді я складала якісь рими. З роками талант зростав і я продовжувала писати. Навчалася на журналіста, потім у аспірантурі викладала до війни і продовжувала писати. Та коли почалася війна та окупація Маріуполя, свідомість сильно змінилася, бо для мене було дивним коли у Маріуполі у людей став вибір між Україною та росією. Це було величезним шоком для мене, як це можна вибирати?! Україна для мене – це жива істота, адже коли людина зростає в українських традиціях, то для неї ліс живий, дерева живі, ріки живі, все це дихає, має якусь свідомість і ти сам наділяєш природу навколо  великим змістом».

• «Я офіцер запасу, військовослужбовець і всі ми давали клятву, проте я клялася самій Україні. Ми не можемо виконувати забаганки якоїсь частини народу “ Я хочу жити в іншій країні, хочу, щоб країна по-іншому називалася”. Країна не може бути іншою!!! Ми клянемося нашій землі, нашій природі, нашій країні, яка має душу та свою історію. Для мене було великим шоком, коли люди обирали і що вони мають право обирати. Ми зробили свій вибір, напевно, ще тоді, коли тільки народилися».

• «Під час війни у 2014 році було дуже страшно, я ще не була військовослужбовцем, було чутно вибухи. В центрі Маріуполя біснувалися ці скажені люди, творилися безчинства. У той час я викладала і після занять ми йшли на мітинги та людей розганяли, били, ми не мали зброї та ми мали духовну силу. Ми були смиренні і в нас було багато моральних бар’єрів, які мають бути у людини».

• «Коли прийшли добробати в наше місто та звільнили його, тоді першою думкою було “Ми будемо жити далі”, бо до моменту звільнення я особисто не знала чи переживу все це, адже всі ми були у списках і на нас полювали. На фоні всього цього вірші почали змінюватися. Я почала писати про людей, яких я взнавала».

• «Якби страшно це не звучало, але війна 2014 познайомила між собою активістів та справжніх патріотів й ці люди стали для мене родиною, у мене з’явилися брати та сестри». 

• «Моя книга “Квіти і зброя” є для мене додатковою “зброєю”, яка відвойовує українську мову, культуру. Хочеться, щоб було більше української творчості українською мовою.»

• «Споконвіку українці боролися і ця боротьба живе у кожному. Мені б дуже хотілося щоб цей дух боротьби накрив усю Україну, щоб ми пам’ятали свою історію, славетних предків, щоб ми були горді, розуміючи що московія все життя поневолена своїми правителями, там люди живуть в рабстві, а ми українці ніколи не були в рабстві, ми ніколи не боялися своїх правителів та завжди були вільними. Хочеться, щоб ми були гордими, що живемо в Україні і маємо право вибору. Ми можемо бути будь-ким, але залишатися українцями.”

Щонайменше 98 українських культурних і релігійних об’єктів були пошкоджені або знищені від початку вторгнення росії в Україну.