Євген Сокирко: «Людей хоронили у дворах. Біля кожного будинку було 3-4 могили»

446 Views

Маріуполець Євген Сокирко перші 25 днів війни провів у своєму рідному місті. Каже: те, що відбувається там, не вкладається у жодні рамки.

До війни чоловік вів власний бізнес – мав у центрі міста магазин опалювальної техніки.

«Я був упевнений, що наступ відіб’ємо швидко, тому не встиг вивезти з магазину товар та обладнання. А там його було на добрих півмільйона гривень. Поміркованіші люди вивезли. Взагалі був налаштований спокійно. Слухав аналітиків. Якийсь із них сказав, що вони можуть напасти лише в одному місці: між Харківською і Луганською областями – мені цей варіант здавався логічним. Але те що сталося, уявити не можливо було. Це не вкладається у жодні рамки», – каже Сокирко.

Згадує як 22 лютого перед Драмтеатром пройшла велика патріотична акція.

«Було понад 1000 людей і всі скандували «Путін ***ло», і «Маріуполь – це Україна». А вже трохи більше, ніж за добу, 24 лютого, мені зателефонувала колишня дружина і сказала, що бомблять Київ. Маріуполь активно почали бомбити десь 26 лютого. До того теж прилітало, але не рясно, – продовжує. –  Маємо присілок – Старий Крим, судячи з усього була гаубична батарея наша і вона обстрілювала колону військової техніки, яка заходила в Маріуполь. А якоїсь ночі я взагалі не спав. Тому пам’ятаю все похвилинно. У 2.20 прилетів безпілотник і кинув бомби, потім було накриття градами. Після – три літаки скинули по 4 бомби. Далі чутно було постріли. І після цього ще один такий цикл, вже у 5.30. Це була одна така ніч».

Чоловік разом з дружиною мешкали у одному зі спальних районів.

«Жили у квартирі на 5 поверсі. Двома поверхами нижче – мешкала теща. Поки вікна були цілі – ночувала там, а як посипалися від вибухової хвилі – ми її забрали до себе. А потім вже «прилетіло» і нам. Тому довелося вікна затуляти картоном та килимами, щоб хоч трішки зберегти тепло. Було дуже холодно. Вночі – до 8 градусів морозу, а в квартирах – 5-7 градусів. Там, де ми жили в втрьох в тій кімнаті було 10. Накривалися всіма ковдрами. 13 березня прилетів снаряд під другий під’їзд і розбив всі вікна в квартирі друзів, тому вони пересалився до нас».

Готувала їжу родина прямо під під’їздом, а питну воду носили з річки.

«Всі організувалися. Готували під під’їздом. Дрова збирали поруч,  потім ходили розбирали дитсадок. Пам’ятаю, 13 березня приготували їжу, тільки зайшли в квартиру і поставили на стіл – в цей час поруч будинку розірвався снаряд і вибило всі вікна. Зіпсували нам обід. І ми пішли вікна забивати. Воду на приготування страв брали із власних запасів, а як скінчилася: технічну – у садку, а питну – в річці. Я вдягав рюкзак і йшов 1,5 км пішки, щоб принести».

Євген Сокирко розповідає, що людей ховали прямо у дворах.

«Люди вмирали: хтось – своєю смертю, хтось – від обстрілів. Загинув мужчина, років 45. Він приїхав на машині, вийшов, пролетіла пуля, вдарила в землю і відскочила, потрапила в шию та перебила артерію. А ще вмерла старенька жінка. Так його і ту стареньку під будинком поховали. І так майже біля кожного будинку 3-4 могили».

Через те, що з початку березня в місті не було електрики – не працював і зв’язок.

«Я з магазину  приніс акумулятор, то ще якийсь час заряджав, але зв’язку не було. Його ходили ловити. На певні точки виходили. Йдеш – 40 людей стоїть. І всі намагаються зідзвонитися з рідними. Не усім вдавалося. Поруч цього місця, де ловив зв’язок, лежали трупи. Бабуся, така маленька сухенька, її прикрили  і все. І молодий хлопець з розтрощеною ногою, – розповідає. – Якогось дня до нас ще приїхала подруга з мікрорайону Східний. Вперше під гради вона потрапила ще у 2015 році. І цього разу, це було вдруге. Квартиру їй побило, і вона переселилася до нас. Ми на той момент теж уже жили у друзів».

Чоловік розповідає: у шістьох в одній квартирі вони мешкали до 21 березня.

«Якогось ходив у свою квартиру в сусідньому районі, біля дитсадка була чимала вирва від бомби. Від того вибуху вікна, разом з рамами, знесло мені в квартиру.  Коли прийшов – район уже був захоплений і прочісувався «представниками». Вони перевіряли кожну квартиру, а де двері не відкривали – вибивали їх. Наші теж були виламані. Я зайшов, зібрав те, що цінне для мене. Можливості виїхати не було. Але якогось дня ми із сусідом ходили знову «ловити зв’язок» і він додзвонився до сина в Грецію. Син його не чув, але в трубку кричав – «Виїжджайте хутко!»

Люди почали збиратися.

«Ми пішли в гараж дивитися чи ціла машина. Все було добре з авто. І наступного дня 6 людей влізло в неї і ми поїхали прямісінько на Запоріжжя. Ніякої інформації про те чи можна їхати чи ні, не мали. Проїхали дуже багато блок-постів. І ось їдемо, після Пологів і бачимо над сільрадою, що вздовж дороги, – український прапор. Ми здивувалися. За 500 метрів зупинилися на блок-посту. Військовий говорив українською. Моя дружина подумала, що це провокація. А коли перед нами пасажири з машини витягнули стрічку жовто-блакитну, вона сказала: «Що вони роблять, нас же зараз перестріляють». Але військовий почав посміхатися і ми тоді вже зрозуміли: все добре».

No comments

Наша місія – зробити Україну лідером сучасного світу, розкривши її унікальний потенціал трендсеттера через адвокацію національних інтересів.