Заява української громадськості щодо російської інтервенції до Казахстану

907 Views

Інтервенція військ Російської Федерації до Казахстану та їх розгортання у чисельності, яка явно виходить за межі декларованої, вже є здійсненним фактом, уможливлює ефективний контроль Російської Федерації над політичною владою, збройними формуваннями та силовими структурами Казахстану.

Таким чином Російська Федерація вже несе частину відповідальності за грубі порушення міжнародного права, прав людини та порушення гуманітарного права, які об’єктивно відбуваються в Казахстані в рамках силового протистояння, вбивств, тортур, ув’язнень та інших переслідувань громадян.

Попри здійснення інтервенції за запрошенням президента Казахстану та під прикриттям «миротворчої місії» Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) її міжнародно-правова легітимність є щонайменше сумнівною. Ані ООН, ані ОБСЄ як уповноважені міжнародні організації у сфері безпеки не визначали потреби іноземного втручання у ситуацію в Казахстані, вказане питання не розглядалося Радою Безпеки ООН ані до початку інтервенції, ані пізніше.

Хоча протести в Казахстані носили очевидно широкий та масовий характер, а вимоги протестувальників, щонайменше до початку силового протистояння, не суперечили конституційним вимогам, влада Казахстану не задекларувала навіть спробу діалогу з протестуючими. Натомість казахстанською владою були задіяні усі методи блокування розповсюдження будь-якої інформації за межі країни щодо перебігу внутрішньополітичної кризи, не вжиті передбачені міжнародним правом механізми діалогу, посередництва та примирення.

Казахстан є членом ООН, фундаментальні принципи Загальної декларації прав людини якої вимагають, щоб права людини охоронялися силою закону. Міжнародні угоди, в яких бере участь Казахстан, зобов’язують його утримуватися від свавільного позбавлення життя та безумовно уникати тортур та жорстокого поводження, зобов’язують його гарантувати затриманим щонайменше мінімальні права та повагу їх гідності.

Не вичерпавши можливостей внутрішнього діалогу, влада Казахстану негайно вдалася до задіяння інструментів, передбачених у рамках ОДКБ. Ці механізми стали «легітимацією» військової інтервенції та подальшої силової присутності Російської Федерації на території Казахстану, що вже має ознаки ефективного контролю. Крім того, будь-яка участь у внутрішньому протистоянні «миротворців» робить цей конфлікт міжнародним та поширює як на силові структури та армію Казахстану, так і на «миротворців» вимоги Женевських конвенцій 1949 року та протоколів до них.

Усі «миротворчі операції» які колись здійснювалися силами Російської Федерації самостійно, чи в рамках «Співдружності Незалежних Держав», завершувалися закріпленням та легалізацією військової присутності Російської Федерації на території країн, яким надавалася «допомога». Як свідчить історичний досвід, військова присутність Російської Федерації ніколи не приносила мир та зрештою забирала свободу.

Україна вже впродовж восьми років щодня протистоїть російській збройній агресії та бореться з окупацією Криму, яку Російська Федерація вчинила в порушення норм та принципів міжнародного права, Статуту ООН, Заключного Акту СБСЄ 1975 року, Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (т.зв. Будапештського Меморандуму) та численних двосторонніх угод з Україною.

Враховуючи згадане заявляємо таке.

Казахстан та його народ сьогодні стоять перед великою загрозою – бути наново колонізованими та пограбованими Росією в її проєкті відновлення ефемерної радянської величі.

Казахстан, як незалежна держава, має всі можливості для внутрішнього діалогу та може вирішувати внутрішньополітичні питання без втручання інших держав. Влада Казахстану має доступ до таких міжнародних інструментів посередництва та врегулювання конфліктів, що не призводять до розміщення іноземних військових контингентів та окупованих територій. 

Міжнародна спільнота має зрозуміти, справжню, а не задекларовану мету існування ОДКБ, як організації, єдність якої забезпечується примусом, та яка є лише інструментом російської експансії та військової інтервенції. У цьому вимірі характерним став фактичний примус Киргизстану з боку Росії щодо участі киргизьких військових у операції в Казахстані.

ОДКБ не є та ніколи не може бути визнаною як організація, що може здійснювати миротворчі місії під мандатом РБ ООН. 

Звертаємо особливу увагу на очолення угрупування ОДКБ у Казахстані генерал-полковником Андрієм Сердюковим, прямо причетного до розв’язання агресивної війни проти України, до окупації Криму та районів Сходу України, який вчиняв на захопленій Російською Федерацією території України керівництво парамілітарними формуваннями, причетними до чисельних міжнародних воєнних злочинів та злочинів проти людяності, расової дискримінації та масового нехтування фундаментальними правами людини. 

Цивілізовані учасники міжнародних відносин, демократичні держави та універсальні й регіональні організації не мають визнавати легітимність військової інтервенції до Казахстану під прикриттям ОДКБ та мають моніторити дотримання інтервентами та владою Казахстану вимог міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. 

У подальшому, якщо ефективний контроль з боку Російської Федерації над владою Казахстану буде підтверджено об’єктивними обставинами, міжнародна спільнота та міжнародні організації мають надати оцінку здатності нинішнього політичного режиму Казахстану представляти казахський народ, що має невід’ємні права на самовизначення, на спротив тиранії та іноземній агресії та на сталий розвиток.

Українська громадськість висловлює свою солідарність та підтримку громадянам Казахстану, котрі використовують свої конституційні права на мирні зібрання, на свободу слова з метою захисту своїх політичних, соціальних та інших прав та свобод. Українська громадськість засуджує непропорційне застосування владою Казахстану сили проти громадян Казахстану, обмеження їх прав та свобод. Українська громадськість засуджує Російську Федерацію, котра здійснила незаконну воєнну інтервенцію під миротворчою ширмою ОДКБ та здійснює спроби закріпити незаконну окупацію Республіки Казахстан.

Ганна Гопко, Голова Комітету Верховної Ради України (2014-2019), голова правління ГО “Мережа захисту національних інтересів АНТС”

Михайло Гончар, Президент Центру Глобальних Досліджень “Стратегія XXI”

Оксана Юринець, Професор університету Львівська політехніка, народний депутат Верховної Ради України (2014-2019).

Максим Кияк, Інститут Центральної Європи, ГО “Мережа захисту національних інтересів АНТС”

Андрій Левус, Рух опору капітуляції 

Борис Бабін, Асоціація Реінтеграції Криму

Остап Кривдик, Асоційований аналітик АЦ УКУ, учасник Української стратегічної ініціативи

Йосиф Зісельс, учасник Ініціативної групи «Першого грудня»

Галина Хараз 

Олександр Хара, Інститут стратегічних чорноморських досліджень

Анастасія Розлуцька, Громадська організація “Український світ”

Олена Снігир, асоційований експерт Центру Глобальних Досліджень “Стратегія XXI”

Юрій Макаров, журналіст

Руслан Соколов, громадянин

Кудусов Ерфан 

Євген Бистрицький, філософ, “Виборча рада UA”

Овдієнко Олена

Михайло Павлюк

Олег Степаненко

Сергій Квіт, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мирослав Гай, керівник Благодійного фонду Мир і Ко, член Координаційної ради Руху Опору Капітуляції

Леонід Ґольберґ, журналіст, заступник редактора Дрогобицької інтернет-газети “Майдан”

Василь Васько, підприємець

Андрій Юсов, директор “Школи відповідальної політики”

Лариса Крицька, громадянка України

Олександр Павліченко, “Українська Гельсінська спілка з прав людини”

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва

Олексій Кордун, директор ГО “Європейський інститут”

Люсьєна Шум, БФ “Бібліотечна країна”

Михайло Савчин, доктор юридичних наук, професор, директор НДІ порівняльного публічного права та міжнародного права, УжНУ

ГО “Кримськотатарський Ресурсний Центр”

Кравченко Евеліна, канд. іст. наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України

Скорик Марфа, канд. філос. наук, старший науковий співробітник, директорка Київського інституту гендерних досліджень

Копилова Світлана, юрист

Заява відкрита до підписання. Всі, хто хоче долучитися, надсилайте свої дані на ants.ngo@gmail.com

Наша місія – зробити Україну лідером сучасного світу, розкривши її унікальний потенціал трендсеттера через адвокацію національних інтересів.